До 225 річниці від дня народження Оноре де Бальзака
«Я прагну до України, як до оазису в пустелі» Оноре де Бальзак.
Коханню Бальзака і Ганської присвячено немало публікацій, знято кінофільми, написані романи і краєзнавчі розвідки. Саме це кохання і привело відомого письменника на Житомирщину, у село Верхівню, де Евеліна Ганська володіла маєтком. Подорожі до України стимулювали творчий процес письменника, породили чимало задумів, але через тяжку хворобу їм не судилося збутися А ще він залишив краєзнавча замальовки, які зберігають безцінний колорит минулої епохи.
Першу свою подорож до України Оноре де Бальзак розпочав 5 вересня 1847 року. ЇЇ маршрут та деякі подробиці нам відомі завдяки дорожнім нарисам, які письменник вів на замовлення паризького редактора «Журнал де Деба» Марселя Бутрена. 13 вересня, на восьмий день подорожі Бальзак з цікавістю оглядав Бердичів і в «Листі про Київ» цим враженням присвятив цілу сторінку.
«Тут з подивом я побачив будиночки, що танцювали польку: нахилялися - одні вліво, другі вправо, більшість стоїть окремо, багато з них менші, як наші ярмаркові намети, а за чистотою схожі на свинарники. Це видовище таке несподіване для європейця для парижанина, що потрібно його побачити в двох-трьох містах, щоб призвичаїтись».
Від Бердичева до Верхівні трактова дорога пролягала повз села: Нізгурці, Сингаївка, Закутинці, Малі Годомці, далі навпростець – через Білопілля, Малу Чернявку. Коли письменник виїхав за околиці Бердичева, він був приголомшений величчю і красою природи.
«Нарешті я побачив справжній степ, бо Україна починається в Бердичеві. Усе, що я бачив раніше, не варте нічого. Це царство збіжжя, це прерія Купера та її тиша. Тут починається Українська земля, земля чорна і масна, занурена на глибину п’ятидесяти футів і нижче, якої ніколи не удобрюють і завжди засівають під хліб… Від європейського кордону і до Одеси наче одне безперервне поле. Багатство і могутність Росії не можливо уявити, треба побачити, щоб повірити».
Верхівня. З наголосом на останньому складі, як і у французькій вимові, називають це село й дотепер. Якщо в’їжджати гостинцем (так у ті часи називали дорогу), що веде з Карабчиєва то з пагорба відкривається панорама села. У долині розкинулося плесо річки Верховенки, а ген-ген вдалині від берега на пагорбах знайшли місце для акуратних сільських осель. Люди тут жили з давніх-давен, про що нагадує курганний могильник.«Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем, що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», - таке залишив нам враження про цю провінційну глибину Оноре де Бальзак. Не про кожен маєток і село залишились такі слова, мовлені майстром пера й генієм, щоправда він був схильний до перебільшення.
Палац, що пережив завірюхи історії, імпозантно стоїть і зараз. Його фасад майже такий, яким його вперше побачив Бальзак.
«Стояв у Верхівні старий палац з досконалими лініям в стилі ампір… На колонаді спочивав фриз, увінчаний делікатними фестонами, а вище йшов фронтон з барельєфом…», - читаємо в книзі Антонія Урбанського «З чорного шляху й тих рубежів», що вийшла у Варшаві в 1912 році. У листопаді 1847 р. Бальзак писав сестрі: «Я маю розкішний апартаментик: салон, кабінет і спальню; кабінет з штучного рожевого мармуру, з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком із скла, без олов’яної фольги; краєвид відкривається перед мною на всі боки. Можеш собі уявити, за Лувр та Верхівня, де є п’ять чи шість таких апартаментів для гостей».
Оселившись у маєтку, письменник знайомиться з побутом Верхівні, її природою, і детально розповідає про це у листах до рідних і друзів. «Тут чудова сукняна фабрика. Мені шиють із тутешнього сукна шубу з хутра сибірської лисиці, щоб я міг перезимувати, і сукно це не гірше французького».
Верхівня вражала французького письменника своїми просторами, а головне - людьми. Про одного з них, художника-самоука він писав своєму другу Лоран Жану: «Тут є людина, що дивовижно працює по залізу; коли б ти надіслав малюнок чаші, яка б вона не була складна, він виконає її в залізі або сріблі. Це Бенвенуто Челліні, який виріс на просторах України, як гриб».
Що важко переносить Бальзак у Верхівні – то це страви польської і української кухонь, навіть не дивлячись на те, що вони були приготовані вишукано й смачно. У листі до племінниць він пише: «Тут людина може натішитись вишуканим чаєм, чудовими молочними продуктами. Щодо городини, то вона жахлива: морква відгонить ріпою, бруква не має ніякого смаку. Замість цього тут готують незліченні різновиди каші; кашу варять із проса, з гречки, з вівса, з ячменю…».
За час другого перебування у верхівні Бальзак п’ять разів відвідував Київ, із захопленням описував у листі до сестри ярмарок, на якому він побував у розпалі сезон. Та на заваді всіх справ письменника стали недуги. Він часто хворіє, нарікаючи на суворий український клімат. Так і залишився недописаним рукопис «Листа про Київ», не збувся задум письменника поїхати до Криму. Але й те, що встиг зробити Оноре де Бальзак, ставить його на чільне місце в світовій літературі.
Детальніше дізнатися про перебування Бальзака на Житомирщині можна завітавши до міських публічних бібліотек «ЛІТтера». Адже в бібліотеках широко представлена література, яка висвітлює туристичну привабливість Житомирщини, історичні пам’ятки області та головних творців історії – видатних людей.
Використані джерела:
- Костриця М. М., Костриця М. Ю. Житомирщина туристична. Житомир: Полясся, 2009 . – 564 с.
- Козельський Я. Бальзак у Верхівні. Стара Синява, 1993. – 80 с.
17.05.2024
O-Sense
