Спочатку була книга. Нічим не примітна, невеличка, в м’якій брунатній палітурці збірочка «Дві криниці». Так, саме з цієї книжки розпочалось моє знайомство з творчістю Євгена Концевича – майстра малої прози. Його новели, оповідання, етюди, замальовки та есеї вирізняються глибоким психологізмом, ліризмом та увагою до внутрішнього світу людини.
То хто ж він і звідки – прототип Славка з роману Валерія Шевчука «Юнаки з вогненної печі»?
Євген Концевич народився 5 червня 1935 року в селі Млинище, недалеко від Житомира. Рятуючись від голоду, в 1947 році родина Концевичів перебралася в Житомир. Батько, завісивши вікна, таємно підробляв на швейній машинці, за що його переслідували як «приватного підприємця» - син запам’ятав обшук 1949.
1952 року 9-класник Євген, стрибаючи зі скелястого виступу над Тетеревом, пошкодив хребет. Відтоді (58 років!) він не ходив, маючи першу групу інвалідності. Ціною неймовірних зусиль юнак тримався за життя і знайшов у ньому своє місце.
Змалку Євген відчував потяг до слова, цікавився літературою, збирав народні перекази, уважно спостерігав за життям людей і природою рідного краю, хоча не збирався стати письменником. Але доля звела його з Васильком Хомичевським - сином блискучого перекладача античної літератури Бориса Тена, з братами Валерієм і Анатолієм Шевчуками, - і перед ним відкрився неозорий світ словесності. Євген пробує писати. Його оповідання публікувалися в газеті «Літературна Україна», у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Україна». У центрі його творчості — людина, її моральний вибір, духовні пошуки, зв’язок із рідною землею. Його мова образна, насичена символами, але водночас щира і доступна. Письменник часто звертався до тем пам’яті, історії, відповідальності перед минулим і майбутнім.
У 1963-65 рр. навчався на заочному відділенні Житомирського педінституту. Після виходу в 1964 збірки оповідань «Дві криниці» прийнятий до Спілки письменників України.
У Житомирі, в ІІ Шевченківському провулку 12, бували люди, яких пізніше назвали шістдесятниками. Так на його 30-річчя, 5 червня 1965 року, приїхали Алла Горська, Іван, Леоніда та Надія Світличні, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Плахотнюк, Ірина Жиленко, Михайло Гуць, Галина Возна-Кушнір, Вікторія Цимбал, Борис Мамайсур. Після від’їзду друзів Концевич в альбомі, який приніс сусід, виявив прослушку – КДБ вже готувався до серпневих обшуків шістдесятників. Нагрянув обшук.... Сам начальник обласного КДБ І. Юдін вмовляв Євгена Васильовича працювати на їхню установу. Він рішуче відмовився – і ганебна історія стала відомою всій дисидентській Україні. Про неї розповідали закордонні радіостанції. Тоді ж Юдін запропонував Концевичу виступити в пресі проти зарубіжних публікацій про «подарунок». Він знову відкинув пропозицію… Через 7 років майор КДБ Медвецький цинічно повчав на допиті: «Ви, Євгене Васильовичу, свій життєвий хребет зламали не тоді, коли стрибнули з кручі в річку, а тоді, коли не послухалися доброї поради і не допомогли нам». 18 ківтня 1972 року в Концевича знову був обшук у зв’язку з новою хвилею арештів шістдесятників. «Якби той лежачий труп устав, він усе одно не ходив би. Він у нас сидів би…», - відверто сказав один житомирський кдебіст. Концевича перестали публікувати, він був щільно обставлений стукачами. Обструкція тривала до середини 80-х.
Друга книга оповідань – «Йдучи вулицею» побачила світ 1985 року. Згодом були опубліковані збірка мемуарів «Тутешня кава» (2000 р.), збірка оповідань «Вона йшла усміхнена» (2002 р.), книжка малого оповідання дванадцятьма мовами «Мамо, мамочко, прокинся» (2006 р.) та інші. Підсумкове видання творчої спадщини Євгена Концевича «Клекіт глухоти» вийшло в 2010 р., в рік смерті.
Детальніше познайомитися із творчістю письменника, спогадами його сучасників можна в міських публічних бібліотеках «ЛІТтера» м. Житомира.
Євген Концевич – лауреат Всеукраїнської премії в галузі літератури й мистецтв імені Івана Огієнка (1999), обласної премії імені Василя Земляка (2010). Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Євген Концевич, Почесний громадянин міста Житомира, зробив вагомий внесок у розвиток української літератури, зберігаючи й утверджуючи національні цінності та духовні традиції. Його твори й сьогодні залишаються актуальними, адже порушують вічні теми людського буття, добра і зла, любові та відповідальності.
Використані матеріали:
- Лицар нескореного духу: спогади проЄвгена Концевича. Вид. 2-ге, доповнене / редактор-упорядник Григорій Цимбалюк. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2016. – 388 с.
- Концевич Євген. Клекіт глухоти. Зібране. – Житомир: «Рута», 2010. – 640 с.
05.06.2026
O-Sense
