ВИШИВКА З ГЛИБИНИ ТИСЯЧОЛІТЬ

Вишивка з глибини тисячоліть

В небі сонця золотий клубочок

Розсипає нитки промінні,

Їх збирають рученьки дівочі

І гаптують цвіт на полотні

Максим Рильський

Народне мистецтво є найбільшим скарбом українського народу. В ньому закодована вся наша тисячолітня історія. У невичерпній духовній культурній спадщині предків особливо важлива її частина – вишивка. Вишивка – це духовний символ української нації, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Виникнення і поширення вишивки губиться в глибині тисячоліть. Про це свідчать стародавні історики, розповідають численні археологічні знахідки. Особливе значення мають розкопки скіфських курганів, матеріали яких є цінним джерелом для вивчення культури й побуту цих племен.

Про високий рівень вишивального мистецтва свідчить одяг сарматів.

Вишивка як вид мистецтва, безперечно, була відома в дохристиянський період. Саме тоді формувалися способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космологічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків.

Сьогодні існує великий інтерес до української вишивки, до старовинних узорів, які прийшли до нас із сивої давнини. Наші предки вірили в те, що ружа, калина, лілія, листя дуба, птахи – не просто гарні та майстерно зроблені зображення, а давні обереги. Можливо, ці символи прийшли до нас від наших предків-язичників, які поклонялися силам природи, і були не просто прикрасою, а захистом від гніву могутніх богів – Ярила, Сварога, Мокоші. Зараз важко сказати, чи є так насправді. Напевно, ми вже ніколи не дізнаємося правди. Етнографи та історики не мають відповіді. Але ж у цьому і є глибинний сенс народної творчості: кожен майстер, звертаючись до традиційних джерел, створює свій власний шедевр, сповнений таємничого змісту. І кожна вишивальниця, коли обирає орнаменти, керується власним розумінням народних традицій.

У стародавні часи основні орнаментальні мотиви містили елементи символіки різних культів, у них було відбито вірування слов’ян.

Людина намагалася захистити себе від впливу могутніх, зазвичай недоброзичливих сил природи. Орнамент був своєрідним заклинанням і замовлянням, його наділяли захисними функціями. Вишивка на одязі була оберегом. Пращури вірили, що злі сили можуть проникати через край одягу (низ, рукава, комір), тому ці частини захищали вишивкою. Упродовж багатовікової історії магічний сенс вишивки й орнаменту було втрачено. Проте традиції використання давньої символіки у вишивці не зникли. І коли ми обираємо мотив, все ж таки замислюємося, з якою метою виконувати вишивку.

Нашому поколінню видається, що техніка «хрестик» існувала завжди. Але насправді це наймолодша техніка української вишивки, яка має цікаву історію.

Якщо подивитись в глиб століть, то можна навіть без конкретних дат і фактів прослідкувати процес становлення і розвитку вишивки як орнаментації перш за все одягу. Так, очевидно, людина спочатку винайшла тканину (виткала полотна і з’єднала їх), а вже потім почала прикрашати одяг іншими стібками, аплікаціями, дорогоцінним камінням тощо.

У процесі історичного й культурного розвитку в Україні в кожній місцевості утворилися характерні орнаментальні мотиви й композиції, колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи й удосконалюючи їх.

Вишивкою захоплювалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село різнилися місцевою самобутністю.

В народному мистецтві збереглося багато секретів фарбування ниток природними барвниками – корою дерев, корінням, листям, квітами, плодами рослин. Для закріплення кольору нитки запікали в житньому тісті, після чого вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.

В Україні вишивати вміли скрізь. Довгими зимовими вечорами, під час вечорниць за тихою розмовою або під пісню. Для вишивання не потрібно складних пристосувань та особливих умов праці. Голка, полотно та ще вміння й бажання, перейняті від матері чи бабусі й закарбовані в тих чудових виробах, що лежать у скрині.

Сорочки на щодень вишивалися скромно й просто, святкові – ретельніше, передусім весільні сорочки. Здавна, як відомо, переважну частину посагу нареченої становили вишиті сорочки. Працелюбність нареченої визначалася за кількістю й довершеністю вишитих нею сорочок, котрих у посагу було більше сотні. Майстрині захоплювалися пошуками нової орнаментики, змагалися між собою в майстерності.  

У вишивці, як і в пісні, розкривається доля людини, її радощі й горе.

Гаптує дівчина й ридає – чи то життя!

Червоним, чорним вишиває мені життя, -

так піднесено сказав Павло Тичина

Вишивка нині живе, розвивається, збагачується новими елементами. Сьогоднішня українська вишивка – результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, її мрійливе сподівання на кращу долю, а також краса довкілля, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком руки з голкою.

У всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини кожного народу. Сучасне виростає з минулого, а майбутнє із сучасного. Без минулого, без коренів, немає майбутнього у жодного народу, у жодної родини, у жодної людини. Чим глибше ми пізнаємо минуле, тим краще здатні передбачити і творити майбутнє. Українцям є з чим постати перед іншими націями.

Незважаючи на складне історичне минуле, наш народ не розгубився, доніс до сьогодення багатющі скарби духовної та матеріальної культури, які становитимуть інтерес не лише для українців, а й для інших народів. Серед тих скарбів на видному місці перебуває і українська народна вишивка, яка і є тим містком між минулим і майбутнім.

Використані джерела:

• Кара-Васильєва, Т., Чорноморець, А. Українська вишивка. – Київ: Либідь, 2005. – 160 с.
• Старовинні українські узори для вишивання хрестом. Магія візерунка. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 144 с.
• Марцинюк, М.М., Захарчук, Г.Д. Вишивальні взори Житомирського Полісся. З глибини тисячоліть. Випуск другий. – Житомир: «Полісся», 2019. – 64 с.

15.05.2024