СОЦІАЛЬНО – КУЛЬТУРНІ ГРАНІ «ТРЕТІХ МІСЦЬ» ЯК ОСЕРЕДКІВ ЗМІЦНЕННЯ СТІЙКОСТІ ГРОМАДИ В УМОВАХ ВІЙНИ

УДК 316.7: 316.334.56

Харчук Л.П.

(Житомир)

СОЦІАЛЬНО – КУЛЬТУРНІ ГРАНІ «ТРЕТІХ МІСЦЬ» ЯК ОСЕРЕДКІВ ЗМІЦНЕННЯ СТІЙКОСТІ ГРОМАДИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація: У статті висвітлюється тема створення на платформі закладів культури «третіх місць», де потреби та запити цільових аудиторій, реалізація ідей для спільнотворення та розвитку громад, в яких вони проживають стає спільною цінністю та фундаментом стійкості в реаліях воєнного стану в Україні. Презентується теорія «третього місця»,  простежується історична складова, роль і значення спільнот, які знаходять нові можливості для реалізації культурного потенціалу та формують спільні цінності. Проаналізовано концепцію, структуру та перспективи можливостей по формуванню культурного простору, що відповідає профілю «третього місця». 

Ключові слова: «третє місце», заклади культури, українці, спільноти, стійкість, ідентичність, бібліотеки, місце, зміни.

Заклади культури, зокрема бібліотеки, музеї, клубні установи, вектор своєї діяльності визначають насамперед через призму задоволення культурних, освітніх, гуманітарних, соціальних потреб спільнот громади, в якій функціонують. На часі  варто не тільки довести важливість культурної складової в житті українців, а й перетворити кожну культурну установу на місце підтримки, опори, розвитку, реалізації культурного потенціалу її цільових аудиторій, отримувачів культурних послуг. Користувач, відвідувач, читач, глядач має бути ключовою фігурою, а розуміння інтересів та запитів, з якими вони звертаються до цих культурних індустрій, формує стратегію їхньої діяльності та визначає їх важливість та необхідність у громадах. Вирішення культурних потреб українців неможливе без розуміння сучасних тенденцій у світовій практиці та актуалізації культурного та історичного фундаменту, що формує ідентичність, профіль особистості та життєві пріоритети, зокрема культурні. Для вирішення цих завдань пропонується працівникам культурних індустрій, які працюють в реаліях збройної агресії росії, подивитись на розвиток своїх закладів під кутом «третього місця».

Історія поняття

Вперше термін «третє місце» з’явився у 80-х роках минулого століття у книзі американського соціолога Рея Ольденбурга «The Great Good Place» («Велике гарне місце»). На його думку, це – громадське місце, де, полишивши власні проблеми та турботи, можна зібратися, познайомитися, розслабитися та поспілкуватися, не звертаючи уваги на статуси, звання, посади та регалії. Це – загальнодоступне місце, соціально-культурний простір, що має дуже вирішальне значення для формування спільнот. У житті людини існують місця, де вона проводить значну частину свого життя. Це – «перше» місце, яким є її власний дім. «Друге» - місце, де вона навчається чи працює. А є ще «третє» – місце, в якому людина зможе самовиразитися, краще пізнати свої світи – внутрішній та зовнішній, зміцнити свої соціальні навички. Це – місце співдії, комунікації, культурного розвитку і збагачення її соціальних зв’язків [1].

Основними ознаками, що характеризують «третє місце», можна вважати:

1. Нейтральність. Це місце, куди можна прийти за власним бажанням і без будь-яких зобов’язань перебувати тут.
2. Рівність. Це місце, яке «вирівнює» усіх відвідувачів. Тут стираються кордони між професіями, статусами, доходами, відсутні жодні обмеження (соціальні, фінансові тощо). Головне — людяність та людські якості.
3. Спілкування як наріжний камінь. Головне для відвідувачів — неформальне, доброзичливе спілкування. Кожен може висловити свою думку, при цьому не ображаючи інших та прислухаючись до їх думок. Бесіди ведуться на теми, які мають спільний інтерес та не мають агресивного чи недоброзичливого характеру. Поступово це неформальне спілкування переростає у справжні соціальні зв’язки.
4. Досяжність. Це доступне місце, що знаходиться недалеко від «першого» чи «другого» місць людини, відкрите в робочий та неробочий час і відвідування якого є безкоштовним.
5. Прихильники та однодумці. Є певна спільнота, яка творить «енергетику» та настрій місця, зі своїми правилами та традиціями. Важливим для них є те, якою людина насправді є всередині. Почуваючись тут «як вдома», вони також раді і новим людям.
6. Непоказність. Це місце може бути непримітним та недостатньо відомим у широких колах. Та інколи, виглядаючи просто, воно відрізняється домашньою скромною атмосферою, в якій люди не намагаються себе контролювати, а почуваються розкуто та досить вільно.
7. Атмосферність. У цьому місці панує переважно грайливий настрій. Весела та безтурботна атмосфера не залишає місця для ворожості та внутрішніх тривог його відвідувачів.
8. Психологічний комфорт. У цьому місці панує атмосфера, в якій відвідувачі почувають себе «як вдома», психологічно комфортно. Тут, отримуючи душевний спокій, вони стають частиною близького за духом оточення. Класичним принципом цього місця є відкритість та дружність до всіх.

На думку американського соціолога Рея Ольденбурга, це досить важливий елемент міського простору, наявність якого у житті людини може покращити її соціальні навички та можливо сприятиме покращенню ментального здоров’я. «Третє місце» - це простір живого, добровільного і рівноправного спілкування, де формуються зв’язки, культура та спільнота. Місце, де хочеться бувати, відчувати себе частиною спільноти.

Коріння «третіх місць» у світі

Ідея «третіх місць» з’явилася дуже давно і в різних країнах виглядала по-різному, але суть завжди була одна — це простір між домом і роботою, де люди спілкуються, відпочивають і обмінюються ідеями.

Першої уваги заслуговує Александрійська бібліотека (заснована за єгипетської династії Птолемеїв: 323-30 роках до н. е.) не тільки як книгозбірня з 400 тисяч книг, а й як осередок спільноти мислителів, дослідників, письменників, філософів, які систематизували і опрацьовували ідеї того часу.

У Стародавній Греції такими місцями були агори — великі площі, де одночасно торгували, обговорювали політику і просто зустрічалися. Там фактично й зароджувалося громадське життя та демократія.

У Римі щось подібне відбувалося на форумах і в термах (громадських лазнях). Люди туди приходили не тільки заради гігієни, а й поговорити, дізнатися новини, провести час разом.

У країнах Сходу з ранніх століть популярними були чайні будинки — там зустрічалися як для справ, так і просто поспілкуватися. В ісламському світі схожу роль відігравали хамами (лазні), які теж були місцем соціального життя.

У Європі з XVII століття з’явилися кав’ярні — особливо в Англії. Їх навіть називали «пенні-університетами», бо за невеликі гроші люди отримували доступ до новин, ідей і розмов на серйозні теми. Також важливими були паби, таверни та кафе — там змішувалися різні верстви суспільства, і це було живе соціальне середовище.

У різні історичні періоди такі місця часто ставали центрами змін: в Америці — для обговорення революції, у Франції — для ідей Просвітництва і революційних настроїв. У ХХ столітті їх роль продовжили кафе, бари та джаз-клуби, де народжувалися нові культурні течії.

В українському контексті аналогом «третіх місць» виступали культурно-просвітницькі осередки, насамперед товариство «Просвіта», яке формувало простір для освіти, спілкування та національного самоусвідомлення і якому вже більше, ніж сто років. По всій країні люди самі організовували бібліотеки, хори, гуртки та багато іншого, бо «саме так формується вільна нація: освічене населення, яке знає, хто воно і звідки, яке має доступ до інформації й насолоджується своєю культурною спадщиною» [2]. Осередки просвіти, розвитку, освіти в країні починалися з товариств, зокрема пов’язаних з ім’ям Михайла Драгоманова — одного з організаторів «Старої громади» — напівтаємної організації української інтелігенції в Києві, що належала до громадянського руху для національного відродження, яка займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю. Тут зустрічаємо Тараса Шевченка, Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Івана Франка. Активна діяльність, видавництво журналів і газет, а також просвітництво неможливо уявити без плеяди однодумців.

У другій половині ХІХ століття читальні, народні доми та гуртки стали відкритими платформами для спілкування і розвитку, поступово залучаючи жінок до активного культурного та інтелектуального життя. Саме тут формувалася нова соціальна роль жінки, яка стає також активною учасницею суспільного життя. 

Особливо виразно коріння українських «третіх місць» проявляється на перетині діяльності «Просвіти» та жіночого руху — зокрема «Товариства руських жінок» на Буковині, «Союзу українок» і «Жіночої громади». У цих середовищах активісти не лише продукували ідеї, а й створювали простори для їх поширення через освіту, культуру та самоорганізацію. Постаті Івана Франка та Пантелеймона Куліша, які діяли у колах однодумців, редакціях і товариствах, де ідеї народжувалися колективно. Поруч із чоловічим формувалося й жіноче інтелектуальне середовище: Олена Пчілка, Леся Українка, Наталія Кобринська — їхня діяльність часто розгорталася в тих самих «третіх місцях» або створювались нові.  

У цих осередках «шліфувався розум» і формувався світогляд. Важливо, що завдяки їм поєднувалися різні соціальні групи, відбувався обмін досвідом і створювалося відчуття спільності. Саме тому вони ставали інструментом поступових, але глибоких суспільних змін.

Найяскравіші приклади третього місця ХХ століття в Україні

У ХХ столітті українські «треті місця» поступово переходять від офіційних культурних інституцій до неформальних міських просторів. На сторінках медійного ресурсу «Вікна» описується яскравий приклад — львівської культурної  спільноти «Республіка Святого Саду» (1968–1982), що виникла у внутрішньому дворику колишнього монастиря кармелітів босих (нині церква святого Архистратига Михаїла). Це місце, де творча інтелігенція могла висловлювати свої ідеї та експериментувати з формами і змістами мистецтва. Вони стали символами культурного оновлення своїх епох та внесли значний вклад у формування української літератури, музики та нових змістів у мистецтві. Це було середовище молодіжної самоорганізації, хіпі-культури та альтернативної творчості. Ключовими учасниками були Ілько Лемко, Сергій «Святий» Мардаков, Олександр «Кріпак» Бігун, Ігор «Вахлак» Коваль, Алік Олісевич та Дмитро «Казік» Кузовкін, який створив символіку Республіки. З цього кола вийшли музичні ініціативи, зокрема гурт «Супер Вуйки», а також учасники майбутніх українських рок-проєктів. «Святий Сад» став «третім місцем», і саме там сформувалася міська молодіжна культура, музика і нові соціальні зв’язки.

«Республіка Святого Саду» мала своїх: міністра культури, міністра спорту, а також міністра капітального будівництва й міністра комунікацій. Крім того, були у спільноти: герб — стилізований тризуб (попри усі заборони тодішньої влади); прапор — герб на зеленому тлі, а під ним схрещені горіхові листки та футбольний м’яч; гімн, який мав назву «Не будемо жить з ворогами».

І поки у 1982 році це місце остаточно не зникло через репресії влади, воно встигло не лише добряче роздратувати радянську владу, але й виховати цілу плеяду нових діячів української культури. Так історія Республіки Святого Саду, яка мала на меті дати містянам простір вільнодумства та саморозвитку, зрештою зазнала тиску репресій, а також скандалів через вживання заборонених речовин певними особами, які не зовсім правильно розуміли поняття свободи.

Однак не варто забувати й берегти цей простір. Адже люди, які обрали неправильно для себе третє місце, або ж не поважають цей особливий для інших простір, можуть зрештою знищити його.

Цікаво, що після прочитання опису третього місця та його переваг, можна зловити себе на думці, що саме в таких просторах формувалась українська ідентичність. Звісно, ми звикли знати про більшість борців з системою, яку щоразу вибудовував ворог на наших теренах, але про Республіку Святого Саду згадують не так вже й часто. Хоча саме цей простір не лише непогано вписується у концепцію третього місця, але й показує, наскільки сміливими українці були попри будь-які заборони та як прагнули завжди до свободи.

Також варто згадати й більш успішний та здоровий приклад третього місця з української історії, який існує й до сьогодні. Йдеться про національну скаутську організацію Пласт, яка й донині сприяє всебічному патріотичному вихованню і самовихованню української молоді.

Створена навесні 1911 року у Львові, організація подарувала Україні активних борців за незалежність. «У вільний час я залюбки грав у шахи. Крім того, співав у хорі та грав на гітарі й мандоліні. Не курив і не пив алькоголю», — розповідав про свою діяльність у Пласті Степан Бандера.

Не менш видатним представником пластунського руху був і генерал-хорунжий Української повстанської Армії Роман Шухевич. Хоч і складно знайти розповіді про участь у діяльності Пласту самого Шухевича, його в організації запам’ятали добре та відгукувались завжди позитивно.

Чи не найяскравішим представником лишається й один із засновників Пласту Петро Франко — син Івана Франка, фундатор української військової авіації, педагог, письменник, науковець-хімік, учасник національно-визвольних змагань 1917-1920 років.

Крім того, попри широке поширення осередків організації, Пласт має чіткі правила, які визначають, хто може долучитись до діяльності. Тож це дає змогу вберегти особливу атмосферу та впевненість, що учасники мають більше шансів порозумітися [4].

 «Треті місця» в усі історичні періоди виконували спільну функцію — створювали умови для соціальної взаємодії, формування спільнот і розвитку демократичних процесів. Такі простори стають не лише майданчиками взаємодії, а й місцем змін, де лідери формують подальший напрямок розвитку суспільства. Цитуючи Валерія Пекаря — громадського діяча, підприємця, викладача бізнес – шкіл та автора книги «Різнобарвний менеджмент»: 

Активна меншість задає напрямок, пасивна більшість задає темп (або ритм).

Спільноти є не просто групою людей, а колом однодумців зі спільною ідентичністю, правилами та довготривалою довірою і є найважливішим фундаментом для виживання держави та найефективнішою  формою горизонтальної взаємодії людей. Спільноти класифікують за кольорами на основі цінностей. Зокрема, «фіолетові спільноти» побудовані на традиціях, родинних зв’язках, містицизмі та поділі на свій та чужий, а «сині» тримаються на ерархії, правилах, порядку, догмах. На часі Україна демонструє дивовижну здатність до самоорганізації: спостерігаємо розвиток спільнот, які орієнтовані на емпатію, гармонію, екологічність та консенсус. Для закладів культури  це означає, що вони мають ресурс та можливості для створення сприятливого клімату для культивування найкращих ідей та проєктів своїх спільнот [7].

Важливість «третього місця» в реаліях сьогодення

Виклики воєнного часу оголили не тільки проблеми, а й підсвітили найкраще, що є в державі — це потужний великий пласт спільнот, на яких тримається країна та їхніми справами пишеться історія: військові, волонтери, парамедики, пожежники, психологи, письменники, поети та ін.
Відмінною характеристикою розвитку третього місця за останнє десятиліття та в реаліях війни є ініціатива знизу. Третє місце відповідає викликам часу і запитам цільових аудиторій, їх потребам та цінностям, які вони транслюють та навколо чого гуртуються, неформально об’єднуючись один з одним для руху за Незалежність України, свої права і свободу. Головне – люди в спільнотах гуртуються для того, щоб впоратися з життєвими викликами, прожити цей час, обмінятися інформацією, досвідом, зберегти свою ідентичність, привнести нове в культуру.

Ці спільноти — це різні цільові аудиторії: жінки, які плетуть сітки і створюють волонтерські хаби, гуртуючись у релоковані громади з ініціативними групами внутрішньо переміщенних осіб під вивіскою своєї громади «Сватове», «Позитивні переселенці з Херсонщини», «Небайдужі українці» без створення громадських організацій; родини з дітьми одного віку або родини зі спільними інтересами та потребами; матері та дружини загиблих Захисників та Захисниць України; групи підтримки та ініціативні групи тих, рідні яких зникли безвісти чи в полоні. Особлива характеристика: їх голос звучить, і неважливо — голосно чи тихо. Вони проявляють, підкреслюють, шукають свою ідентичність. 

Сила таких спільнот величезна, бо, як говорять, «старі правила вже не працюють, нових ще немає». Усвідомленість цих процесів у суспільстві є важливою складовою, а завдання працівників культури — створити, надати фундамент для таких спільнот на культурній основі. Це вже і про мистецтво, кіно, поезію, творчість, і, власне, про місце — бібліотеки, будинки культури, мистецькі школи, кінотеатри, студії, гуртки, музеї, де «людина в центрі уваги».

Тема третього місця, як платформи для розвитку та якісного змістовного проживання життя перегукується з поняттям «білдунг», яке розкриває в своїх книгах «Більдунг. Нордичний секрет краси та свободи» та «Зростання людини і суспільства» (видавництва «Наш формат») датчанка Лене Рейчел Андерсен. Вона розкриває рецепт переходу нордичних країн (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія) з одних найбідніших в Європі в сегмент найбагатших саме через створення третіх місць, якими  були народні вищі школи в кінці ХIХ століття.

Варто згадати про рівні спільнот, або «кола належності» за Лене Рейчел Андерсен, які вона описує в книзі:

1. Его — власне «я».
2. Сім’я перша, в якій ми народилися та в якій виховувалися.
3. Група друзів.
4. Сім’я друга (подружжя, діти, свекор(ха), тесть (ща) — родина, яку створюємо самі.
5. Спільнота – сусіди, друзі, творчі групи, гуртки, спортивні команди, колеги на роботі, парафія тощо)
6. Уявна спільнота (суспільство/країна/нація/народ/релігійна конфесія).
7. Культурна зона.
8. Людство сьогодні та універсальні принципи.
9. Усе живе на планеті сьогодні.
10. Життя як таке і майбутні покоління далі правнуків.

Цитуючи Лене Рейчел Андерсен (книга «Більдунг. Нордичний секрет краси та свободи»):

Ми все ще народжуємося з мозком мисливця-збирача і, отже, біологічно готові до народження в кам’яному віці. Лише через освіту, інкультурацію, життєвий досвід і наш моральний та емоційний розвиток, тобто більдунг, ми можемо прийти до того, щоб розуміти і впоратися зі складнощами нашого суспільства. Так само було і в доісторичних аборигенних і домодерних суспільствах, але особливо це стосується модерних, постмодерних і полімодерних суспільств. Це означає, що сьогодні, якщо ми хочемо розуміти й бути здатними нести відповідальність за своє суспільство в демократичний спосіб чи в будь-якій демократичній формі, існує надзвичайно велика потреба у формальній освіті, школах, культурних заходах, літературі, бібліотеках і в усіх аспектах більдунгу [3].

Як знайти своє третє місце

Насправді варіацій третього місця може бути безліч. За рекомендацією медійного ресурсу «Вікна»:

Важливо лише, щоб цей простір був доступний для тебе та не вимагав долати забагато кілометрів. Адже відвідування цього місця має наповнювати, а не відбирати сили [4].

Тому у пошуках свого простору тобі може допомогти власне тіло. Потрібно лише прислухатись, де саме ти почуваєшся комфортно, окрім свого дому. Де твої м’язи розслаблені, а розум знаходиться у спокої? Після відвідування яких місць ти почуваєшся так, ніби повертаєшся з відпочинку та маєш прилив сил? Ймовірно, саме в тому місці ти й знайдеш свій особливий простір.

Якщо ж ти відчуваєш замкнутість, відсутність мети та нудьгу, тоді це може вказувати лише на одне: тобі ще не вдалось знайти своє третє місце. Коли ж ти його матимеш, можуть навіть з’явитись нові цілі та бажання. Насамперед важливо подумати про те, що саме тобі цікаво та де тобі б хотілось бувати частіше. Тож головний та найперший крок — це самопізнання. Ти можеш навіть спробувати уявити себе у різних місцях з переліку далі та намагатись зрозуміти, як ти почуваєшся, коли думаєш про кожне з них.

Наприклад, можливо, тобі подобається якась кав’ярня і ти там можеш часто зустрічатись з друзями чи просто наодинці посидіти попити каву. Або ж це може бути міська бібліотека, де теж можна провести час в тиші та перепочити від звичного тобі, але трохи шаленого ритму життя.

Також можна спробувати долучитись до якоїсь спілки чи клубу за інтересами. Наприклад, якщо ти спілкуєшся з кінофанами, то можна організувати для себе певний кіно-клуб.

Думаєш, що краще все ж таки будеш почуватись наодинці й різні компанії не для тебе? Чудово, бо третє місце потрібне не лише екстравертам. Ти просто можеш піти прогулятись в сусідній парк споглядати, як літають пташки чи рухаються хмари. Це матиме теж певний медитативний ефект та може допомогти ще й заспокоїти нерви чи обдумати всі питання, які накопичилися всередині.

За словами доктора медичних наук Скотта Кайзера, еволюція постійно обирала посилення соціальних зв’язків із соціальною взаємодією та стосунками, які відіграють важливу роль у виживанні людей, — таким чином наші предки створювали соціальні зв’язки, як мінімум щоб просто вижити. Тому разом працювали, ділились їжею та усіляко допомагали одне одному. І таким чином, коли мали умовних друзів, почувались у більшій безпеці, ніж без них.

Тож особливо важливим наявність третього місця може бути у тяжкий період, коли будь-які стосунки — чи то дружні, сімейні, або ж романтичні — були чи лишаються на відстані. І навіть якщо людина буде там проводити час наодинці, зрештою вона матиме більше шансів знайти нові опори для того, щоб продовжувати жити та боротись з новими викликами.

Ще одна перевага, яку надають треті місця у житті людини — це можливість просто відпочити від очікувань продуктивності або ж навіть соціальних ролей. Третє місце має бути доступним для будь-кого, але водночас не надто популярним, таким чином у ньому збиратимуться переважно однодумці, утворюватиметься певна спілка, де важливо лише, ким ти є насправді всередині.

Найбільш поширені сучасні варіанти третього місця: бібліотека; книгарня; волонтерський хаб (ініціатива); кав’ярня; книжковий клуб; кіно-клуб; кінотеатр; спортзал; бар чи паб; ігровий майданчик (опція для батьків); подвір’я власне чи друзів, родичів; центр відпочинку, клуб; група підтримки; групова терапія; парк; власний сад чи город; оранжерея чи ботанічний сад; набережна; волонтерська організація; галерея чи музей.

Основні ознаки третього місця за медійним ресурсом «Вікна»:

• це нейтральна територія, куди можна прийти майже в будь-який час;
• місце досить недороге, або ж навіть безкоштовне, як, наприклад, бібліотеки;
• соціальні, фінансові чи будь-які інші обмеження — відсутні;
• цінність особистісних якостей, а не умовного успіху у житті;
• основна діяльність у просторі — неформальне доброзичливе спілкування;
• місце знаходиться у відносній близькості до роботи чи дому людини;
• гості у цьому місці — завжди бажані;
• наявність постійних клієнтів, які почуваються в цьому просторі як удома;
• у товаристві постійних гостей можуть бути свої традиції;
• непримітність та непопулярність у широких колах;
• відсутність претензійності та пафосу, через що люди можуть почуватись вільно;
• настрій у цьому місці переважно грайливий, у ньому можуть зникати ворожість та тривога (на жаль, лише внутрішня);
• атмосфера настільки комфортна, що людина може почуватись як удома.

У статті «Концепція «третього місця» А. Ніколайчук в контексті модернізації бібліотечного простору відмічає «у процесі удосконалення та модернізації діяльності закладів культури є концепція «третього місця», відповідно до якої велика увага приділяється запитам та потребам відвідувачів». Перераховує формати, які можуть бути: бібліотека – коворкінг, кафе, музей, хаб. Для них характерні локальність, доступність та відкритість для всіх верств населення, комфортна атмосфера, що сприяє невимушеній взаємодії. Надання можливості проведення культурно-дозвіллєвої діяльності та розваг [6].

Приклади створення та  розвитку третього місця на основі бібліотечного простору міських публічних бібліотек «ЛІТтера» у м. Житомирі

На подіум розмови виходить друга важлива складова третього місця (перша — бути в колі своїх, таких як ти), а саме психологічна підтримка та ментальна складова, враховуючи досвід  міських бібліотек «ЛІТтера» міста Житомира.

Команда КЗ «Міські публічні бібліотеки» Житомирської міської ради під брендом «ЛІТтера», зрозумівши потреби та запити в громаді, проаналізувавши роботу попередніх років та реалізовані проєкти, усвідомила, що вже створила таке місце для різних цільових аудиторій, адже:

• у 2015 році створено «Університет людей поважного віку» у форматі тримісячних комп'ютерних курсів з 10 столами, облаштованими комп’ютерами (підвищено  комп’ютерну грамотність більше 650 людей третього віку); занять з петриківського розпису; танцювального майданчику, який масштабувався в танцювальний клуб «Ретро» та став візитівкою бібліотек; організацією щотижневих зустрічей з відомими житомирянами, поетами, письменниками, краєзнавцями, лікарями, представниками влади на ті болючі теми, запит на які є у цієї цільової аудиторії;

• у 2017 році запрацював дитячий проєкт «Табір книголюбів» за побажаннями батьків, які стикаються з проблемою змістовного дозвілля дітей під час шкільних канікул. Діти перебувають у бібліотеці з 9 до 19 години, поки батьки працюють. Таким чином ми сформували біля себе потужні спільноти: людей третього віку, дітей та їхніх батьків;

• у 2024 році  виникла ідея не тільки підсвітити «третє місце» в закладах культури, а й передружити між собою різні покоління та обмінятися досвідом, практиками й знаннями та запросити до своєї спільноти  внутрішньо переміщених осіб, які  обрали місто Житомир для проживання.

У 2024 році міжнародний фонд EVZ (Пам'ять. Відповідальність. Майбутнє) оголосив програму фінансування «єМістечко — “Треті місця” в Україні» з метою підтримки установ, що формують ідентичність та є соціально значущими, такі як музеї, бібліотеки та культурні центри, у розвитку як треті місця та активнішої участі у житті своїх місцевих громад.

За характеристиками Фонду EVZ, структура третього місця залежить від потреб та запитів цільових аудиторій та має сприяти соціальній згуртованості, зустрічам та активній участі в громадському житті. Це інклюзивні простори, які запрошують до обміну досвідом, творчості та громадянської участі, зміцнюючи почуття приналежності, (ре)інтеграції та громадянської участі — незалежно від походження, віку чи соціального статусу.

Їхні унікальні характеристики роблять їх місцями, де панує демократія (за матеріалами Фонду EVZ):

• Сприяння розвитку стосунків — основна увага приділяється зустрічам, обміну досвідом та спільноті.
• Партисипативні — відвідувачі активно допомагають формувати пропозиції.
• Креативний та культурний — простір для культури, освіти та особистісного розвитку.
• Мають місцеве коріння — вони знають та зміцнюють громаду.
• Гнучке використання — різноманітні формати та час для різних цільових груп.
• Орієнтований на суспільну користь — не орієнтований на прибуток зосереджений на участі та розширенні можливостей.

Проєкт під назвою «Місце сили трьох поколінь», що фінансується міжнародним фондом EVZ (Пам'ять. Відповідальність. Майбутнє), передбачав облаштування чотирьох зон: ігротека – зона з настільними іграми та ігровими столами (аерохокей та настільний футбол); танцювальна студія – зона з встановленими дзеркалами для проведення занять з танців; ігрова кімната для дітей – зона з м’якого модульного конструктору та іграшками; кухня-хаб – облаштована зона кухонними меблями, електрообладнанням для проведення майстер-класів з приготування страв, на якій презентуються родинні традиції і відбувається знайомство з обрядами та звичаями. Дорослі навчають дітей, а діти та молодь розповідають дорослим про актуальні компетенції і можливості в реаліях цифрового часу [8].

За два роки «третє місце» в бібліотеці стало культурним магнітом та продемонструвало силу єдності різних спільнот,які разом шукають ресурси, щоб прожити ці складні воєнні роки: заходи відвідало більше 4 000 осіб, проведено більше 80 групових зустрічей та реалізовано більше 50 ініціатив (пропозиції, звернення, побажання, ідеї) від учасників різних вікових і соціальних груп, «Пікнік можливостей», у якому брала участь місцева влада, бізнес та громада, включаючи мешканців Житомира та внутрішньо переміщених осіб. Спільні проєкти, культурні заходи, спілкування, обмін досвідом демонструють важливість простих дій задля збереження своєї ідентичності та розширення можливостей культурного дозвілля. Спільнота та відвідувачі бібліотек збільшилися втричі. Кожний заявив, що любить це місце, кожний другий рекомендує це місце своїм друзям і розповідає про нього знайомим, кожний третій привніс свій досвід і радів від отриманих результатів реалізованих спільних проєктів. Всі бенефіціари відповідали, що «третє місце» є для них місцем стійкості та підтримки.

Як результат – у 2025 році  бібліотеку нагороджено відзнакою Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України «СИЛА ВДЯЧНОСТІ».

Третє місце проявляє та підсилює: соціальні зв’язки, ідентичність, актуальність тем в суспільстві та громаді, ментальну та психосоціальну складову, надає опори.

Тема спільнот, зокрема їх ролі в культурі не просто маловивчена, але і є такою, що потребує культивування, розуміння з боку громад по їх створенню та оснащенню. 

Ці треті місця сприяють довгостроковому зміцненню громади, а також громадянського суспільства та демократичних структур. Для українських громад вони також є важливими громадськими опорними точками під час російської війни та пов’язаних з нею викликів – місцями стабільності, взаємної підтримки та життєвої стійкості, – фонд EVZ.

Бібліотека - Третє Місце

Тому, перефразовуючи народну мудрість:

Якщо ваші плани розраховані на рік – сійте жито.

Якщо на десятки років – саджайте дерева.

Якщо на сотні – створюйте в закладах культури «третє місце».

Список використаних джерел:

1. Oldenburg, R. Celebrating the Third Place: Inspiring Stories About the Great Good Places at the Heart of Our Communities. Avalon Publishing Group, 2001. 336 с.
2. Андерсен, Л. Зростання людини і суспільства. Нордична концепція більдунґу. Київ : Наш Формат, 2024. 208 с.
3. Андерсен, Л., Бйоркман, Т. Більдунґ. Нордичний секрет краси та свободи. Київ : Наш Формат, 2021. 504 с.
4. Долотова, Д. Відчуття дому за межами оселі: що таке третє місце, навіщо воно потрібне та до чого тут Республіка Святого Саду. URL: https://vikna.tv/styl-zhyttya/podorozhi/tretye-miscze-shho-cze-take-ta-yak-vono-vplyvaye-na-mentalne-zdorovya/ (дата звернення 21.04.2026)
5. Ладиченко, О. Треті місця як простори спільності. URL: https://mistosite.org.ua/uk/articles/treti-mistsia-iak-prostory-spilnosti (дата звернення 20.04.2026)
6. Ніколайчук, А. Концепція «третього місця» в контексті модернізації бібліотечного простору. Український журнал з бібліотекознавства та інформаційних наук. 2024. Вип.13. С. 20-26.
7. Пекар, В. О. Різнобарвний менеджмент. Еволюція мислення, лідерства та керування. Харків : Фоліо, 2019. 191 с.
8. Публікації на Фейсбук-сторінці бібліотека-Третє Місце. URL: https://www.facebook.com/biblioteka3m (дата звернення 27.04.2026)

08.06.2026