Я думаю, чому? Звідки в мене іноді це відчуття
невлаштованості? Чому я бідний більш, ніж треба?
…Хто закриває мені радість праці? Хто сіє в мені
сумніви часом навіть щодо краси моєї мети? Ти!
Якщо ми можемо таке вчиняти одне одному – розбестити,
оббрехати, принизити, - для чого тоді нам море?
…Навіщо нам нові моря, якщо в душі у нас не
хвилі морські, а болотна гниль?
Олександр Довженко
Довженко Олександр Петрович – унікальна постать в історії України. Доля наділила його щедрим талантом: він умів любити – Україну, її народ, своїх батьків, природу, творчість, літературу, кіно, живопис, будь-яку цікаву творчу справу. Це наш і письменник, і кінорежисер, і художник, і державна людина. Він завжди жив активним громадським життям, цікавився новим, вірив у майбутнє.
Олександр Довженко, чия творчість визнана одним із найвищих досягнень людської культури, народився на Чернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця, в селянській родині. Дитячі роки його пройшли серед казкової природи на берегах Десни – і цей світ знайшов своє втілення у фільмах і прозі Довженка. В 1913 році юнак вступив до Глухівського учительського інституту, а закінчивши його, одержав призначення до Житомира. До переїзду в Київ у 1917 році він викладав природознавство, географію, фізику, історію та малювання. У Києві Довженко продовжує вчителювати й навчається сам – у комерційному інституті й в Академії мистецтв. В 1918 – 1920 роках він був мобілізований до Червоної армії, а після демобілізації завідував відділом мистецтв в управлінні народної освіти. Побував Довженко й дипломатом – за розпорядженням Наркомату закордонних справ УСРР, у 1921 році його направили до консульства у Варшаву, а потім у Берлін. Там він продовжував вивчати живопис, багато малював.
На тридцять третьому році життя доля його круто змінилася – Довженко вирушає до Одеси й пробує себе як режисер на кіностудії. Його мрія – створення справді національного кіно, яке сягає корінням у народну культуру, однак перші фільми Довженка «Ягідка кохання» і «Сумка дипкур’єра» ще далекі від цієї мети. Тільки в 1928 році всього за сто днів знімає фільм «Звенигора» - історію українського народу від сивої давнини до 20 століття. Наступною його роботою стає стрічка «Арсенал» (1930), а за нею на екрани виходить «Земля» - шедевр, який увійшов до числа дванадцяти кращих фільмів усіх часів і народів. Це гімн життю, праці й людям – плоть від плоті цієї землі. Фільм мав грандіозний успіх у Європі, але в Україні перебував у прокаті всього вісім днів і був знову показаний тільки в 1958 році.
Довженка звинуватили в націоналізмі, оспівуванні «власника», і на довгі роки його робота стала «засобом виживання». Теми й навіть зміст деяких епізодів диктував Сталін – так з’явилися фільми «Аероград» (1935) і «Щорс» (1939).
«Щорс» проте мав величезний успіх у СРСР. Довженко стає депутатом Верховної Ради, керівником Київської кіностудії, і в той же час виношує задум «Тараса Бульби», консультується з істориком Д. Яворницьким, закінчує сценарій.
Всі плани режисера зруйнувала війна. В 1942 році Довженко, який працював військовим кореспондентом, публікує статтю «Україна у вогні», де чесно розповідає про те, що діється на звільнених від окупації землях. Режисера обвинувачують у тому, що він ставить під сумнів боєздатність Червоної армії, називають пораженцем і націоналістом. Довженка звільняють з усіх посад і забороняють друкувати хоча б рядок у пресі. Єдине, що йому дозволено, - працювати на студії кінохроніки.
Йосип Сталін до війни дуже добре ставився до Олександра Довженка. Йому подобалися фільми «Земля», «Арсенал», «Щорс», зняті українським режисером. Однак під час війни «вождь» радикально змінив своє ставлення до Довженка. Причиною цього стала кіноповість «Україна у вогні» (1943), у якій режисер описував страждання українського народу під час бойових дій. Автор зробив акцент на безпорадності Червоної армії у перші місяці війни, жодного разу не згадав Радянський Союз, радянських людей та керівну роль партії. Незважаючи на це, Микита Хрущов схвалив кіноповість, рекомендував обов’язково видати її українською та російською мовами. Однак Сталін, ознайомившись із твором, вибухнув нищівною критикою. Під жорстоким моральним тиском режисер переробив свою кіноповість, але це не повернуло йому лояльності влади. Великий митець так і помер в опалі. Ставши головою держави, Хрущов, який свого часу не зміг захистити Довженка, запропонував назвати його ім’ям київську кіностудію.
У повоєнні роки в кінематографі почався глибокий занепад. Тільки в 1949 році Довженкові дозволили зняти фільм «Мічурін». На початку п’ятдесятих він пише сценарії та кіноповісті, викладає в Інституті кінематографії в Москві. Починається робота над фільмами – але в листопаді 1956 року Олександр Довженко, повний творчих планів, раптово помирає від серцевого нападу.
Він болісно тужив за батьківщиною й на самому початку п’ятдесятих років записав у щоденнику: «Я помру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, щоб перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром…»
Використані джерела:
- Потоцький, В. П. 500 найцікавіших питань та відповідей про найвидатніших людей України. – Харків: ВД «Школа», 2009. – 112 с.
- Клімов, А. А. Україна. Видатні постаті. – Харків: Веста, 2009. – 128 с.
09.09.2024
O-Sense
