БОРЕЦЬ ЗА ЩАСТЯ НАРОДНЕ

«Борців не лякають пригоди:

Шлях, мочений кров’ю і потом,

Нас виведе в царство свободи

Не нині, не завтра, так потім!»

Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 року в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер Сумської області) в сім’ї паламаря. З дитинства Павло пам’ятає бабусині казки, що освітлювали чарівним світом убогі стіни низенької хати. Батько, застудившись в слобідській холодній церкві, помер, залишивши Ксенію Грабовську з п’ятьма дітьми. Й так жили вбого, а як батька не стало – зовсім злидні заїли.

Навчався Павло в Охтирській Бурсі, а потім вступив до Харківської духовної семінарії – ледь виповнилося п’ятнадцять років. Завжди співав в церковному хорі, голос в нього як у батька – міцний, дужий, чистий. «Замолоду, - розповість Грабовський згодом – я був трохи химерної вдачі, а як підріс трохи – так мене тягло до всього надзвичайного і романтичного, і мені хотілося прийняти муки за Христа…»

І ота романтика привела його на Голгофу – але він свято вірив, що кладе своє життя на вівтар свободи і щастя майбутніх поколінь, і це була «невідхильна потреба серця».

Духовним учителем Грабовського, прикладом громадянського служіння поета визвольним ідеям був великий Шевченко, ім’я якого багато разів згадує у своїх листах, творчості якого присвятив статті «Т. Шевченко в Нижнім Новгороді», «Тарас Григорович Шевченко» та інші.

Характерно, що основою багатьох віршів Грабовського і зокрема тих, які пізніше увійшли до його поетичних збірок «Пролісок» (1894), «З Півночі» (1896), «Кобза» (1898), послужили живі враження від спілкування з товаришами по в’язницях і засланнях. Грабовський ставить своє поетичне слово на службу знедолених, підносить образи скромних трудівників, які присвятили своє життя освіті народу («Трудівниця»), борються за краще майбутнє («Справжні герої»). У ряді поезій («Квітка»), «До Н.К.С.», «Над могилою», «На пам'ять», «Тужба»), що належать до перлин української лірики, втрата коханої людини і друга по боротьбі постає перед поетом, як найлютіше для нього горе. Він високо підносить образ жінки-матері, жінки-сестри і по спільній недолі і боротьбі («До матері», «Швачка», «Думка», «Спогадання», «Жіноча душа»).

«Найдорожчою дружиною» «під небом дальньої чужини» є для Грабовського далека Україна, яку тепер він може побачити у мріях і снах. Серед снігової сибірської хуги він чує шепіт верболозів і шум верби у рідній стороні, плескіт хвиль на річці («У сні», «Омана»). Тяжкі поневіряння, загрозливий стан здоров’я породжують у нього гнітюче почуття безнадії і суму («Далеко», «Україна приснилась мені»).

Життя стає дедалі гірше

В тяжких кайданах чужини;

Мені не бачити вже більше

Украйни милої лани!

У лютому 1888 року хворим і знесиленим Павло Грабовський прибув у тюрму Бутирки. Саме в цьому жахливому місці поет зустрів своє трагічне кохання, яке освітить тривожним спалахом все його коротке життя.

Надія Сигида – політкаторжанка, шкільна вчителька з Таганрога стала його першим коханням, яке ніжним проліском розквітало в його серці – тендітною, але мужньою квіткою…

Такої певної, святої,

Такої рідної, як ти,

Такої щирої, простої,-

Вже більше мабуть не знайти.

Доля розлучила їх: Павла відправили в Балаганськ Іркутської губернії, а Надію на річку Кару в Забайкаллі. Надія Сигида стала жертвою жандармських катувань. Це сталося 6 листопада 1889 року.

Грабовський через усе життя проніс світлу пам'ять про Н. Сигиду, написав на її честь найзворушливіші ліричні вірші.

… Ти все жива; благоухаєш

На кипарисному хресті!

У вересні 1989 року Павло Грабовський прибув до Тобольська. Там він познайомився з Анастасією Лук’яновою, висланою під нагляд поліції. Анастасія вийшла заміж за Павла Грабовського в 1900 році – це був мужній вчинок, адже засланець не мав ніяких перспектив. Вона просто любила свого Павла – за його самовіддану чисту душу, за лагідну і, разом з тим мужню вдачу…

У 1901 році у родині Грабовських народився син, якого назвали на честь Грінченка – друга Павла – Борисом. Борис Грабовський примножив славу свого батька. Він був талановитим науковцем, винахідником. Йому належить одне з найбільших відкриттів ХХ століття – винайдення ще 1928 році електронного телебачення. Цей винахід юридично визнано на рівні ООН у 1965 році.

12 грудня 1902 року Павла Грабовського не стало. З тридцяти восьми прожитих років Грабовський двадцять провів по тюрмах і засланнях.

Ім’ям українського поета названо одну із вулиць Тобольська. На могилі встановлено постамент. Село Пушкарне перейменовано на Грабовське. На фасаді в Харкові, де була духовна семінарія, в якій навчався поет, встановлено меморіальну дошку.

Використані джерела:

• Грабовський П. Вибрані твори у 2-х томах. Т.1. – К.; Дніпро, 1985.- 599 с.
• Грабовський П. Вибрані твори у 2-х томах. Т.2. – К.; Дніпро, 1985.-343 с.
• Грабовський П. «Я не співець чудовної природи…». – Харків: Основа, 2005.-320 с.
• Грабовський П. Поезії. – К.; Дніпро,1989.- 428 с.
• Топська Н. Любов наснага, любов журба. – Донецьк: КД «Проспект-Прес», 2007.-С.270-290.
• Україно нене моя! Сповідь. – К.; Веселка, 1993, - С.:76.

09.09.2024