УКРАЇНО! ЧИ ТИ В ЛУЗІ НЕ КАЛИНА…

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.

Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.

Калина – символ нашої України, рідного краю, нашого українського народу. Це образ – родючої землі, краси, батьківської хати, відродження і незламності.

Оскільки ягідки калини червоні, то й стали вони символом пролитої козацької крові та невмирущого роду, що ми, нащадки полеглих у боях - будемо любити рідну землю вічно. Зрубану чи пошкоджену калину завжди намагалися посадити знову, що перегукуються з ідеєю відновлення незалежності держави. Заклик «А ми тую червону калину підіймемо» це символ віри у відродження України, навіть у найскладніші часи.

З давніх-давен калина росла біля кожної хати українця, як символ добробуту, життя, материнства, ніжності, скромності та дівочої краси. Любили українці цілющу красуню, бо вона, як лікар супроводжувала людину все її життя.

На початку літа кущі калини вкриваються білим цвітом серед зеленого листя привертаючи зір кожного, ніби наречена в білосніжній сукні. Саме такому ніжному цвітінню калина стала символом дівочої краси, чистоти й кохання: «Ой ти дівчино, червона калино!», «Уста твої рум’яні, як калина». Цей образ оспівується у багатьох думах, переказах, календарно-обрядових піснях.

Народна любов збереглася й до наших днів. З жодним деревом не пов’язано стільки поетичних символів, як з калиною, жодне не овіяне такою кількістю вірувань і повір’їв. У весільних піснях калина – символ щасливого родинного життя. На стіл перед молодими ставили колоски з калиною, обвиті червоною стрічкою, кетягом калини прикрашали коровай, щоб доля була багатою на любов, добро та діток.

Калина посіла чільне місце і в родильній обрядовості. Її клали у першу купіль немовляти, щоб дитина була рум’яною, вішали біля породіллі, «щоб були здоровими й щасливими мама й дитина».

Дуже гарною буває калина й восени, коли вкривається яскраво-червоними кетягами ягід, що нагадують корали, які зберігаються дуже довго й залишаються свіжими всю зиму.

Як на свято, ходили дівчата збирати калину до лісу або річки. Бо вважалося, що дівчина, яка першою побачила кущ калини, буде щасливою. Навколо куща дівчата водили хороводи, співали пісень, славили красу калини та кликали свою долю. Гілочку калини чіпляли за ікону і на причілку хати, що означало, в хаті живе дівчина на виданні.

Є пісні, які, проводжаючи свого сина в дорогу, співала мати:

Підеш ти, сину, по Україні,

Тож не журись.

А як зустрінеш в лузі калину,

То й прихились.

А як зустрінеш в лузі калину,

То й прихились,

Бо я любила, моя дитино,

Її колись.

Плодоносні червоні плоди калини здавна були символом мужності й вічної пам’яті. Саджали калину на могилах тих, хто боровся за незалежність, волю українського народу як символ вічної пам’яті та його ідеалів.

Якщо взяти в руки ягідку й вийняти плід – сплющену насінину, – то за формою вона нагадає людське серце. Мабуть, давно помітили це й наші пращури.

Бережіть традиції як символ роду поколінь, духовний світ та спадщину наших пращурів. Посадіть калину біля своєї домівки, на добро, на щастя, на славу, любов та безсмертя нашої України.

Використані матеріали:

• Українці: Свята. Традиції. Звичаї / Уклад. І. Коверець. – Донецьк: Альфа-Прес, 2004.-304 с.
• Олійник О. Б. Україно! Чи ти в лузі не калина…/ Ольга Олійник. – Київ: Червона калина, 2000. – 196 с.
• Ярещенко А. П. Під чаром рідної землі: Посіб. З українознавства. – Київ: ТОВ «Шанс», 2008. – 344 с.
• Сокол А. В., Конечна О. М. Моя країна – Україна. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2004. – 64 с.
• Михайленко Л. В., Реброва І. М., Сушко В. А., Лагунова Т. І. Найцікавіше про Україну: Ілюстроване енциклопедичне видання. – Харків Торнадо, 2007. – 96 с: іл.  

20.05.2025