Про те, як художник перетворив свій фізичний недолік у свою унікальну особливість.
2024 - 2025 роки у культурному житті Житомирщини проходили під знаком творчості Народного художника України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка та відзнаки обласної ради «Честь і слава Житомирщини», Почесного академіка НАМУ Миколи Максименка. Культурно-мистецькі заходи проходили з нагоди 100-річчя від дня народження відомого Україні «маестро натюрморту». Ювілей класика українського образотворчого мистецтва, нашого відомого на європейських теренах земляка відзначався відкриттям виставок картин митця у Житомирі, Бердичеві, Звягелі, Андрушівці, його рідному селі Яроповичах і на численних культурних майданчиках міста Житомира. Організатором ювілейного виставкового туру «Стежками рідної Житомирщини» стала його дружина Валентина Забродська, чию просвітницьку ініціативу у наш непростий військовий час підтримала Житомирська військова адміністрація, КЗ «Міські публічні бібліотеки» Житомирської міської ради та обласна організація НСХУ.
Микола Максименко ще за життя своєю творчістю навіки вписав своє ім’я в українське образотворче мистецтво і став класиком, що в перекладі з латинської означає «першорядний». Класика це про вічність та цінність, що вже не підлягають сумніву. Саме класики і формують скарбницю світової культури.
Потужна виставкова діяльність пані Валентини (а це 12-ть виставок упродовж 2024 р. у закритих виставкових залах і близько 10-ти міні-виставок в 2025 р. на вулицях та майданах Житомира) дала можливість подивитися на унікальний доробок Миколи Максименка з погляду сучасних реалій війни, в контексті якої особливого значення набуває життя у яскравому розмаїтті кольорів, світлій перспективі розвитку, щоденній радості чистоти серця. І це стало запорукою щасливої співучасті кожного, хто це бачив у красі цього світу.
Згадаймо, Орхан Памук писав, що Бог створював світ таким, яким його хотіла б побачити розумна семирічна дитина. Тема дитини й дитинства, постійна у творчості Миколи Максименка. Вона підкреслює особливості його світобачення. Радість – головний показник якості людського життя – ознака дитячого погляду на світ. Якщо для дитини радісне світосприйняття органічне, то збереження його для дорослої людини, обтяженої часом з його проблемами, спокусами та випробовуваннями – складне завдання.
Федеріко Гарсіа Лорка вважав, що бути радісним – обов’язок поета. Отже, мистецький спосіб буття ґрунтується на здатності митця звільнитися від кайданів часу, вилікувати нанесені ним рани, відкинути нав’язані обставинами сум і біль, будь-які негативні емоції, розгорнути проблеми й негаразди у продуктивний бік, перетворюючи їх на матеріал для мистецького конструювання світу у його божественній красі, заново відкритій звитягою безкорисливої творчої праці.
Для Миколи Максименка його молодість була маркована 2-гою Світовою війною. Вона важко поранила обдарованого юнака і повністю забрала ліве око. Юнак, який мріяв стати художником був позбавлений можливості повноцінно дивитися на світ. А що може бути дорожчим для художника, ніж очі? Хіба може його сприйняття бути повним, якщо він дивиться на світ лише одним оком, а не так, як абсолютна більшість людей ? Якщо уважно придивитися до картин Максименка, то відкривається таємниця його особливого, індивідуального бачення світу і всього, що його оточувало. Стає зрозуміло, як вдалося йому подолати цей зоровий негатив, перетворивши його на передумову нових творчих можливостей.
Прагнучи доповнити власне бачення, художник, як нам здається, змінював свою позицію, намагаючись компенсувати обмеження, пов’язані із наслідками поранення. А це означає, що у композицію кожної картини закладена зміна точки зору, динаміка коливання між двома поглядами на світ, несподіване співвідношення двох композиційних центрів зображуваного. Картини таким чином виходять більш об’ємними, стереоскопічними, ніж коли б художник мав повноцінний зір, тобто двоє очей замість одного. Прихований диптих проступає у межах одного полотна, заданий пересуванням спостерігача у просторі й часі. Зміна точки зору, здатність подивитися на світ у іншій перспективі, з іншого погляду – надзвичайно важлива у спів-бутті людей. Такій зміні навчає нас мистецтво, відкриваючи світ у різноманітних ракурсах його бачення й розуміння. Втім, якщо зміна точки зору можлива у часових видах мистецтва, зокрема, у художній літературі, для живопису як мистецтва просторового вона не є притаманною. Перехід від однієї точки зору до іншої у межах діяльності художника веде до створення диптихів або триптихів, циклів картин.
Микола Максименко, запроваджуючи власну новацію, закладає у підтекст кожного полотна фабулу, відчитати яку – свідомо або несвідомо, на емоційному рівні – має глядач. Ось хлопчик і дівчинка зустрілися на березі річки, що тече, неначе час життя, – у майбутнє чи минуле, назустріч щастю чи ностальгічним спогадам про щастя. Двоє діточок радіють снігу й сонцю, на два помножуючи радість гри. Ми вдвох дивимось на гриби, ніби разом їх збирали. Ми стоїмо поряд перед чарівними квітами, подарувавши їх один одному. Зміна точки зору вводить у картину Іншого, забарвлюючи зображуване почуттями, що об’єднують людей, любов’ю, яка незримо йде від серця до серця, долаючи бар’єри між простором і часом, відміняючи кордони між життям і смертю.
Так, мистецтво і важке фронтове поранення відкрило Миколі Максименку новий шлях для розвитку таланту, яким його щедро обдарував Всевишній до геніальності і все це всупереч злочинним крадіжкам війни та втраті лівого ока. Його картини, як і мистецтво взагалі здатне нас рятувати, відкриваючи перспективу радісного спів-буття у сповненому любові й тому прекрасному світі. Творчість Миколи Максименка кличе нас плекати Красу і берегти Планету.
Рішенням сесії Житомирської міськради від 16 жовтня 2025 року Миколі Максименку присвоїли звання «Почесний громадянин міста Житомира» (посмертно). Художник народився та виріс на Житомирщині і саме тут став знаменитим. Із своїх 92-х років майже 70-т прожив у Житомирі, створивши сотні полотен з краєвидами рідної землі і міста. Саме за це його і назвали «Співцем Полісся».
Його картини представляли Україну на численних міжнародних виставках, а сам Максименко давно став символом відданості Мистецтву, Житомиру і Україні.
Його творчість здобула світове визнання – роботи художника зберігаються у понад 40 музеях світу та приватних колекціях Франції, Японії, Італії, Канади, США, Китаю і інших країн. Найбільше робіт зберігається в Житомирському обласному краєзнавчому музеї, куди художник ще за життя подарував більше 20-ти робіт. Зараз етюдні замальовки Максименка зберігаються в ліцеї №35 міста Житомира, де створену шкільну міні-галерею. Ліцеїсти вивчають творчість художника, пишуть творчі роботи, знімають відеофільми. Одна із робіт маестро «Осінь» подарована Центральній міській бібліотеці ім. Василя Земляка у якій літературно-мистецький проєкт «Земляк і земляки» стартував виставкою натюрмортів Миколи Максименка.
Художник працював у різних жанрах – пейзаж, натюрморт, портрет. Саме він увів в українське образотворче мистецтво поняття «максименківські натюрморти» - особливий жанр , що поєднує натюрморт з краєвидом, сповнений яскравих кольорів та потужної енергетики життя.
Наталія Астрахан,
доктор філологічних наук, професор кафедри германської філології та зарубіжної літератури ЖДУ ім. І. Франка
Валентина Забродська,
Заслужений журналіст України, дружина художника
17.12.2025
O-Sense
