У барвистому розмаїтті українського мистецтва другої половини ХХ століття особливе місце займає творчість нашого знаменитого земляка Миколи Антоновича Максименка (1924-2016). Як у могутню поліфонію народного хору вплетено голос соліста, так живопис цього художника у палітрі мистецтва України завжди вирізняється своєю особливістю. Ще в далекому 1971 році авторитетний латвійський мистецтвознавець Галина Карклинь сказала про Миколу Максименка так: «Вперше зустрічаю такого геніального майстра монументального ладу натюрморту. Як могла з´явитись така яскрава зірка у такому скромному провінційному місті?».
Його називають колористом від Бога. Він підкорив усі жанри – пейзаж, натюрморт, портрет і отримав світове визнання. Про його роботи говорив Париж, а дружина французького мільйонера сім років шукала його, житомирського художника Миколу Максименка, щоб на власні очі побачити його натюрморти. До Франції вона повернулася з десятком його картин.
Уже сьогодні в науковому обігу українського мистецтвознавства присутній такий термін, як «максимівські натюрморти». Це нове слово у сучасному живописі - ноу-хау нашого земляка. Він поєднав натюрморт з краєвидом потужними потоками світла і повітря. Це унікальні натюрморти на фоні пейзажу. Українські світила медицини вважають їх цілющими, завдяки надзвичайній енергетиці та життєдайній силі. А ще художник писав їх дивовижно яскравими кольорами. Повторити «максимівські» натюрморти сьогодні в Україні не по силі жодному майстру пензля. Світлосяйна сила кращих творів Максименка неповторна і в цьому - геніальність художника із Житомира.
Життя і творчість Миколи Максименка пов´язані з Житомирщиною. Тут він народився і виріс, сюди повернувся солдатом, переживши важкі випробування і поранення на фронтах ІІ-ї Світової війни. У 1943 році при звільненні України, отримав важке поранення у голову. Наполовину втратив зір. Та писати не перестав. Навпаки, жага до малювання стала ще дужчою. По сто малюнків на день. Щоб не втратити навики. І навіть на фронті, кожної вільної хвилини малював. В одній руці тримав зброю, а в іншій - пензля. Повністю втративши ліве око і з безліччю осколків в голові, які спричиняли страшенні головні болі він жив і творив. І не просто малював. Він став одним із найвідоміших митців України. Його життєвим кредо був принцип «ні дня без роботи». Пройшовши крізь воєнні лихоліття від самого початку до переможного кінця, писав лише барвисто-соковиті та оптимістичні роботи, що лікують і дарують радість. Так вирішив МИТЕЦЬ І ВОЇН, який вижив після страшенної війни і 5 років бачив навколо себе лише смерть та горе. Це самородок, який з’явився на світ на благодатній Поліській землі. Він мав величезний талант, подарований Всевишнім та помножив його на титанічну працю і ще за життя став класиком українського образотворчого мистецтва.
Микола Антонович Максименко – народний художник України, Почесний академік Національної академії мистецтв, лауреат відзнаки Житомирської обласної ради «Честь і слава Житомирщини» та Житомирської міської ради «За заслуги» 1-2 ступенів. За серію пейзажів «Україно моя» йому на зорі незалежності нашої держави у 1992 році було присвоєно звання лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Його твори є окрасою понад 40 музеїв України і світу, колекцій Франції, Японії, Монголії, Італії, Болгарії, Австрії, Китаю, Чехії, США, Канади та інших країн. Але найбільш повно його творчість представлена у збірці Житомирського краєзнавчого музею, якому художник та його дружина подарували більше 20-ти картин.
У цьому – прояв високої громадянської позиції художника та вияв поваги і вдячності до людей і землі, що його породила та дала творче натхнення.
Художника не стало у вересні 2016 року на 92 році життя. А вже в березні 2020 р. на малій батьківщині маестро в Андрушівці пройшли громадські слухання з приводу присвоєння місцевій школі мистецтв імені Миколи Максименка. В цьому дитячому закладі працює і гурток малювання, де навчається 35 учнів. Під час святкування Дня незалежності перед школою постав ще і пам’ятник Миколі Максименку. Його виготовлено з нашого місцевого червоного та сірого граніту. На червоній стелі текст: «Миколі Максименку від вдячних земляків» та зображення палітри на яку художник викладає фарби під час малювання. На сірій - зверху викарбуване погруддя художника, а знизу - пензлі для малювання.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21.12.2023 р. «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025роках», 100-річчя від дня народження видатного художника сучасності, учасника вигнання нацистів з території України Миколи Максименка відзначалося на державному рівні. Ювілейні заходи розпочалися у Житомирі на початку березня 2024 р. відкриттям виставки «Крим наш. Весна надії» в Домі української культури. На екскурсіях побували учні переважної більшості місцевих ліцеїв та студенти університетів, військові. Далі маршрут цієї виставки був наступним: Бердичів краєзнавчий музей, Андрушівський музей рушника, Федерація профспілок Житомирщини (актова зала), Зв’ягельський меморіальний музей Лесі Українки, Зв’ягельський музей родини Косачів-Драгоманових, Зв’ягельський палац культури ім. Лесі Українки, Житомирський виставковий простір в Магістраті, виставкова зала Житомирського обласного відділення НСХУ, Житомирський обласний краєзнавчий музей, Центральна міська бібліотека ім. Василя Земляка Житомирської міської ради і численні до Дня міста міні-виставки упродовж вересня 2025 року на головних вулицях і майданах Житомира в рамках бібліотечного проєкту «Земляк і земляки».
Упродовж 2-х років з творчістю Миколи Максименка ознайомилися тисячі жителів міста і області. У книгу відгуків вписані слова великої подяки організаторам ювілейного виставкового туру «Стежками рідної Житомирщини» за неповторну красу рідної української землі, зображеної на полотнах маестро, за отримані радість і позитивні емоції, які подарувало високе мистецтво нашого талановитого земляка Миколи Максименка.
Він був щасливим художником. Ще за життя його творчість була визнана явищем не лише глибоко національним, але й світовим. Картини нашого земляка завжди представляли Україну та український живопис на міжнародних художніх виставках. Житомир та Україна можуть пишатися своїм сином. На широких українсько-європейських теренах він був провідником самобутності та неповторної краси нашого краю та міста Житомира. І допоки є пам’ять про таких людей - є наша держава та наше майбутнє.
17.12.2025
O-Sense
