Золотими хвилями петрівчанської ниви,
і оберемками сонця, і зоряним чаром віє
таке земне і таке поетичне слово Григорія Косинки
Михайло Стельмах
Григорій Михайлович Косинка (справжнє ім'я - Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівка Обухівського району Київської області. Батьки – дрібні землевласники. Жити було дуже важко. Тому Григорію, як старшому довелося влаштуватися робітником на цукровий завод), закінчивши двокласну школу.
Він працював чистильником чобіт, канцеляристом, закінчив курси вечірньої гімназії.
У 1919 році Григорій Косинка опублікував перші нариси і статті в газеті «Боротьба», і в цьому ж році вийшли в світ перший художній твір - невеликий автобіографічний нарис «На буряки», під яким стояв псевдонім Григорій Косинка. Псевдонім був взятий з польових квітів - червоні косинці, які дуже полюбляв письменник.
У 1920 році він став студентом КІНО (Київського інституту народної освіти). Однак через брак коштів він не зміг завершити весь курс навчання. У той час він був членом творчої групи «Гроно», яка видавала однойменний альманах і опублікував в ньому 3 етюди: «Під брамою собору», «Мент», «За земельку» .
Ім'я Григорія Михайловича Косинки часто з’являється в пресі: він публікує рецензії, статті на літературні та мистецькі теми. В одному з них письменник зазначав: «Наше мистецтво – повинно бути мистецтвом праці, творчістю мас, загартованих революційною боротьбою, синтезом всіх течій, буйне, рішуче, як сучасне життя».
У 1922 році Григорій Михайлович Косинка опублікував першу збірку оповідань «На золотих богів». Письменник долучився до традицій модерної новелістики стефанівського типу. Збірка засвідчила, що письменник не збирався бути представником будь – якої політичної партії. Він виступав як «за всіх», так і «проти всіх». Його душа боліла за бідних і нужденних селян у творі «На буряки».
Він працював редактором різних журналів, у сценарному відділі Київської кінофабрики, відповідальним секретарем ВУФКУ та актором на радіо.
Письменник мав хист до малювання і ілюстрував свої оповідання і вірші.
У період з 1924 по 1926 рік Григорій Михайлович Косинка був членом літературної групи «Ланка», яка в 1926 році була перейменована в «Марс» (майстерня революційного слова).
У письменника дуже швидко сформувався свій стиль.
З самого початку своєї творчої кар'єри Григорій Михайлович Косинка – співець села. Він немов прийняв естафету з рук Стефаника, Васильченка, Черемшини, своїх улюблених письменників - учителів. Молодий письменник у своїх творах розповідав про гірку нужду, голодне животіння, безвихідні злидні села, про соціальні зрушення. Мова його творів стиснута, відточена і соковита.
У 1926 році вийшла в світ нова книга оповідань «В житах», яка позиціонувала себе як прихильника реалістичного письма типу Стефаника, в якому поєдналися різні форми художнього мислення. Погляд новеліста охоплює не просто проблеми злиднів та горя, всю складність стосунків між людьми будь - яких прошарків і будь - яких ідейних переконань. Григорій Михайлович Косинка розмірковує над волею й рабством, над джерелом добра і зла, над життям, над проблемою особистості й народу.
Дуже важливою в творчому доробку в творчості Григорія Косинки є новела «Мати», яку Максим Рильський називав однією з найглибших речей письменника. Вона була написана в 1925 році і вийшла окремою книгою. Відтоді новела входила майже до всіх збірок письменника. Образ матері зустрічається і в багатьох творах Григорія Михайловича «На буряки», «За ворітьми», «На золотих богів», але новела «Мати» в цьому плані особлива. В ній образ матері є не лише центральним, довкола якого відбуваються всі події. Тут цей образ сприймається двояко: як реальна мати, хоч існує лише в думках, переживаннях, спогадах, і як наскрізний образ - символ материнства - основи всього життя на землі, уособлення вічного спокою, стабільності, захисту.
Григорій Михайлович часто виступає на літературних вечорах, читає свої нові твори та твори інших авторів.
Зворушливою і ніжною була дружба письменника з поетом Володимиром Сосюрою. Після першого знайомства в Києві 1923 року вони часто були разом, і кожна їхня зустріч перетворювалася на свято слова. Друзі читали один одному нові твори. Задушевний лірик Володимир Сосюра любив слухати свої вірші в неповторному виконанні Григорія Михайловича Косинки. Друзі ніколи не сперечалися, бо мали схожі літературні смаки: любили квіти, людей, красу життя.
Дружні товариські стосунки були у Григорія Михайловича з Павлом Тичиною, відомим художником Василем Касіяном, Максимом Рильським.
Листування з письменниками Марком Черемшиною, Калістратом Анищенком, Всеволодом Івановим, Мирославом Ірчаном. Як рідного батька любив Степана Васильченка. Ці письменники були непохитними авторитетами для Григорія Михайловича Косинки. Любив і шанував Ольгу Кобилянську.
Григорій Михайлович часто повторював слова поета Миколи Вороного: «Ні, не марно я жив…» Так, немарно жив і творив Григорій Михайлович Косинка. Його ім’я міцно вплетене у вінок слави української літератури.
Тонкий психолог, життєлюб, людинолюб, письменник визначного, наскрізь самобутнього таланту, істинний продовжувач художніх традицій Стефаника і Черемшини, Коцюбинського і Васильченка, - такий і був Григорій Михайлович Косинка. «Вірність життя, вірність правді й красі - найхарактерніша риса творчості письменника», - зазначив вчений – літературознавець Євген Шабліовський.
Чимало сил віддав Григорій Михайлович Косинка перекладам. Найбільша його робота - «Мертві душі» Миколи Гоголя – і понині класичний зразок перекладацької майстерності.
5 листопада 1934 року Григорій був арештований і звинувачений в організації підготовки терористичних актів проти працівників радянської влади, а 18 грудня 1934 році був розстріляний після вироку військової колегії Найвищого суду в Києві. Місце поховання невідоме.
Письменник був посмертно реабілітований 19 жовтня 1957 року.
30 років його твори не перевидавалися, а ім’я Григорія Михайловича Косинки замовчувалося.
У часи хрущовської «відлиги» були видані чотирнадцять новел, які нібито не суперечили своїм змістом кон’юктурі і мали, як писав у передмові до збірника Максим Рильський, «велике пізнавальне значення, безперечну ідейно - естетичну цінність». Пізніше, в 70 - х роках, до них у різних виданнях несміло долучалися «Троєкутний бій», «Анкета» і «Темна ніч», а вся художня і публіцистична спадщина письменника (без «Фавста» і «Зустрічі») опублікована лише у 1988 році.
Доробок Григорія Михайловича Косинки свідчить, яку величезну еволюцію духовного становлення він пережив од часу своєї журналістської практики до власне художньої творчості. Разом зі смертю письменника практично урвався в українській прозі художній напрям суто реалістичного, драматичного осмислення життя. Його відродження почалось через три десятиліття в творчості окремих прозаїків - шістдесятників (насамперед Григора Тютюнника). Тоді ж був започаткований і процес поступового повернення в літературу гідного й чесного імені Григорія Михайловича Косинки.
Книги Григорія Михайловича Косинки охочі можуть знайти на полицях міських публічних бібліотек міста Житомира "ЛІТтера".
Використані джерела:
- Усі українські письменники / Упорядники Хізова Ю. І., Щоголева В. В. – Харків, ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008.- 384 с.
- Косинка Г. В житах .- К.: Школа, 2007.- С. 3- С. 12.
- Косинка Г. Твори.- Київ.: Молодь, 1972.- С. 5- С. 30.
29.11.2024
O-Sense
