ДАВАЙТЕ ПОГОВОРИМО ПРО ТУБЕРКУЛЬОЗ

Туберкульоз (інакше – сухоти) – інфекційна хвороба, яку викликає мікобактерія туберкульозу. Захворювання має хронічний перебіг. Найчастіше вражаються легені хворого (легеневий туберкульоз або туберкульоз легень), а в разі позалегеневого туберкульозу можуть вражатися інші органи, зокрема, кістки, шкіра, оболонки мозку, нервова система, нирки, печінка та ін.

Розрізняють такі форми туберкульозу:

• Активна форма – може бути відкрита (коли хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу, наприклад, під час кашлю) та закрита (коли немає виділення мікобактерії назовні, тобто хворий незаразний);
• Латентна (прихована) форма;
• Збудник туберкульозу.

Туберкульоз викликається бактерією Mycobacterium tuberculosis (мікобактерія туберкульозу, інакше – туберкульозна паличка, або паличка Коха, названа так на честь її першовідкривача), щонайчастіше вражає легені – основний орган дихальної системи. Туберкульоз поширюється від людини до людини через повітря, через повітряно-краплинний механізм передачі.Переважно це відбувається, коли особи з активною (відкритою) формою туберкульозу кашляють, чхають чи спльовують слину, у результаті чого мікобактерії потрапляють у повітря. Аби заразитися, достатньо лише незначної кількості паличок туберкульозу. Найбільший ризик заразитися від хворого мають члени його родини, колеги чи медичні працівники, які тривалий час контактують із хворим на відкриту форму туберкульозу.

Збудник туберкульозу доволі стійкий у навколишньому середовищі: витримує висихання до декількох тижнів, нагрівання до 100 °С протягом 5-7 хвилин. Руйнується туберкульозна паличка під дією ультрафіолетового опромінення (УФО), тому в лікувальних закладах, де лікують хворих на туберкульоз, застосування ультрафіолетових ламп обов’язкове.

Щоб діагностувати туберкульоз, проводять такі дослідження:

• флюорографія (або рентгенологічне обстеження) грудної клітки;
• стандартні та спеціалізовані аналізи крові;
• лабораторне дослідження харкотиння пацієнта;
• проба Манту (або Пірке, туберкулінодіагностика, tuberculinskin-test, PPD test) – шкірний тест на наявність специфічної імунної відповіді до мікобактерії туберкульозу шляхом внутрішньо шкірного введення туберкуліну. 

Історичні відомості про туберкульоз.

Він згадується в законодавчих документах жителів Вавілону. У залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. Опис хвороби знаходили в єгипетських ієрогліфах, старих перських книгах, індійських ведах. У вавилонських законах Хаммурапі (початок II століття до н. е.) встановлено право на розлучення з жінкою, якщо вона захворіла на сухоти. Давньогрецький лікар Гіппократ наприкінці V – на початку IV століття до н. е. описав прояви туберкульозу та описав його патогенез, але вважав, цю хворобу спадковою, оскільки вона вражала цілі сім’ї.

Арістотель першим описав туберкульозний горбик, а Клавдій Гален у Римі стверджував, що ця хвороба є заразною.

Вже на початку XIX ст. лікарі почали вивчати причини і розвиток «сухот» та намагалися їх лікувати.

Дослідниками Британського музею в тканинах мумії віком більше 2500 років виявили збудника туберкульозу.

У 1689 році Річард Мортон встановив, що захворювання легень, спричинене туберкулами, є патологією. Проте туберкульоз мав багато симптомів, і саме тому аж до 1820-х рр. його не визнавали як єдину хворобу. У 1839 році Й. Л. Шенлейн вперше назвав цю хворобу туберкульозом.

А саме відкриття збудника туберкульозу належить німецькому мікробіологу Роберту Коху, який виявив власне Mycobacterium tuberculosis у 1882 році, за що отримав у 1905 році Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини. Пізніше вчений зміг виділити чисту культуру збудника, за що її назвали паличкою Коха, і викликав туберкульоз у піддослідних тварин. На початку 1890-х р. Коху вдалося одержати туберкулін – екстракт туберкульозних культур, який він представив науковому співтовариству, як ефективний діагностичний засіб при виявленні туберкульозу.

У 1919 році французькі вчені Кальмет і Герен створили вакцинний штам мікобактерій для проведення вакцинації (вакцина БЦЖ). А застосували його вперше в 1921 році. Клінічні та експериментальні дослідження вакцини показали її відносну нешкідливість, а смертність від туберкульозу серед вакцинованих дітей ставала суттєво нижчою, ніж у невакцинованих. Масово вакцина почала використовуватися вже з середини 1930-х років, а з 1950-х років – вакцинація новонароджених стала обов’язковою.

Що стосується лікування інфекції, то вже в 1930-ті роки при лікування важких форм стали використовувати часткове видалення уражених ділянок легень.

У 1943 р. американському мікробіологу українського походження Зельману Ваксману вдалося одержати стрептоміцин, за що він отримав Нобелівську премію в 1952 році.

Статистичні данні:

У квітні 2023 року в Україні зареєстровано 1 735 випадків туберкульозу:

• 1 337 нових випадків захворювання;
• 309 пацієнтів із рецидивом;
• 38 пацієнтів, які відновили лікування після перерви;
• 35 пацієнтів, які розпочали повторне лікування після невдалого;
• 13 інших випадків;
• 3 пацієнти з невідомою історією попереднього лікування;
• у 2 пацієнтів також діагностовано COVID-19.

Загалом у квітні 2023 року від туберкульозу лікувалися 12 584 людини. За матеріалами ЦГЗ МОЗ України. За даними ЦГЗ, у 2023 році в Україні зареєстрували 19 851 людину із ТБ, зокрема 639 дітей віком 0–14 років і 196 підлітків віком 15–17 років.

Профілактика захворювання.

Зменшення кількості хворих та запобігання розповсюдженню туберкульозу залежить від своєчасності виявлення та якості профілактики. Наразі існує 4 основні види профілактичних заходів: соціальні, специфічні, хіміотерапевтичні та санітарні.

Соціальна профілактика. Харчування при туберкульозі має бути калорійним, із високим вмістом білку, достатньою кількістю вітамінів і мікроелементів. У день рекомендується 5-6 прийомів їжі невеликими порціями. Соціальна профілактика належить до первинних заходів, покликаних зміцнювати загальне здоров’я і неспецифічний імунітет різних соціальних груп населення. Її напрямками є організація безкоштовної, доступної кожному медицини; забезпечення гідного матеріального стану людей; поліпшення якості та культури харчування;  розвиток і пропаганда занять спортом; боротьба з курінням, вживанням наркотиків, пияцтвом; поліпшення побутових умов життя; створення сприятливого режиму відпочинку, роботи або навчання. Сюди ж відносяться заходи щодо захисту навколишнього середовища від викидів токсичних речовин, інших небезпечних забруднень, що сприяють розвитку захворювань органів дихальної системи.

Специфічна профілактика туберкульозу. Первинна специфічна профілактика полягає в проведенні новонародженим протитуберкульозної вакцинації БЦЖ на 4-7 день життя. Після введення вакцини залишається рубчик на шкірі, як показник її ефективної дії. У дитячому, підлітковому і молодому віці до 30 років роблять ревакцинацію. У районах зі значним поширенням хвороби додатково щеплюють дітей в 10-11 років. Якість проведення вакцинації оцінюють щорічним проведенням проби Манту з туберкуліном.

Особливості санітарної профілактики. Комплекс заходів санітарної профілактики здійснюється, щоб попередити зараження здорових людей мікобактеріями туберкульозу. Для цього передбачені регулярні медогляди працівників дитячих дошкільних і шкільних установ, пунктів громадського харчування, комунальних господарств, в тому числі громадського транспорту, магазинів, аптек; медичні огляди працюючих у шкідливих промислових умовах; оздоровлення вогнищ захворювання, що включає санітарну дезинфікуючу обробку; організація спостереження в диспансері людей, що контактують із хворими на туберкульоз; вакцинація осіб із груп високого ризику розвитку хвороби; організація повноцінного харчування хворих; пропаганда здорового способу життя і відмови від шкідливих звичок.

Використані джерела:

• http://surl.li/rvjbi
• http://surl.li/rvjcj

22.03.2024