ЖИВА ВОДА ІСТОРІЇ

Ось примірник журналу «Світло спілкування», № 19, 2015. А в ньому, на сторінці 8, під заголовком «Достойники» розміщено фотографію з підписом:

Як бачимо, Георгій Мокрицький був архітектором меморіальної дошки, а як голова Житомирської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури сприяв її відкриттю.

Далі — Є. В. Концевич. «Дві криниці»: оповідання, новели, етюди, спогади. У рецензії зазначено: «Зміст складають гостросюжетні оповідання, філософські новели, ліричні етюди, в яких ідеться про наших сучасників, їхній нелегкий шлях до осягнення високих істин добра, любові, справедливості». Саме новела «Дві криниці» дала назву всій книзі.

Читач одразу потрапляє в атмосферу глибокого психологічного підтексту, відчуває, як зазначають науковці, «контрастність у зображенні внутрішнього світу та зовнішніх обставин, зосередженість на рефлексіях “маленької людини”, якій незатишно у світі відчуженості, заздрості, підлості й зради» [1, с. 22].

Розповідь ведеться від імені хлопчика Льоні, який у цей момент, як пише автор, сховався від усього світу. Сусідка Федоренчиха звинувачує його в тому, що він зіпсував воду в її криниці, кинув у неї здохлого щура, і тепер вода смердить. А, напевно, намовив його на це інший сусід — Майстренків Кесар. Хлопчика переповнює образа через те, що йому ніхто не вірить, навіть мама. Але ж він нічого з того, в чому його звинувачують, не робив.

Льоня пригадує, що стара криниця перестала влаштовувати мешканців села. Знайшли краще місце для копання нової, але саме Федоренки не погодилися, бо їм довелося б віддати частину садиби. Вони влаштували власну криницю в садочку. Хлопчик добре знав, де вона знаходиться. Але поруч стояла будка, а в ній — злий, кудлатий собака. Без господарів до криниці було не підійти. Дядько Кесар також викопав криницю у своєму подвір’ї — до нього навіть із далеких вулиць приходять люди по воду. Усім вона подобається, воду хвалять.

«А в Федоренків чомусь одразу стало тхнути в колодязі». Тож сусідка почала звинувачувати хлопчика Льоню, що він кидає всяку нечисть у її криницю. Тепер погрожує: піде до міліціонера, а потім і в школу.

Сповнений невимовного горя, хлопчик із надією на допомогу біжить до дядька Кесаря. Розуміє: лише він може довести всім правду. Так, дядько Кесар готовий допомогти. І ще — він заспокоює хлопчика словами, які хочеться навести за текстом:

Дослідники творчості письменника підкреслюють досконале володіння Євгеном Концевичем новелістичними прийомами зображення, де деталі сюжету мають глибокий психологічний підтекст [2, с. 23]. У цьому випадку звертаємо увагу на асоціативність художньої деталі.

Відштовхуючись від побутової замальовки, автор відкриває й дарує читачеві глибокий філософський символ сенсу людського існування: «життя — криниця». Кожному доречно задуматися: чим наповнене життя людини? Яка вода в її криниці? Чи користуються нею інші?

Ми перебуваємо в «Бібліотеці імені Г. П. Мокрицького. Кімнаті історико-краєзнавчих книг». Георгій Павлович Мокрицький — заслужений журналіст України, почесний член Національної спілки краєзнавців України, кавалер відзнаки обласної ради «Честь і слава Житомирщини», почесний громадянин м. Житомира. У його спадщині — у його «криниці» — ми знаходимо «живу воду» історії краєзнавства. Є потреба користуватися краєзнавчими знахідками Георгія Павловича, продовжувати справу його життя.

Невипадково до збірки «Дві криниці» увійшли спогади Євгена Концевича про Бориса Тена — «Щедротний паростку могутнього коріння…» (перше видання — 1988 рік). Враховуючи роздуми щодо головної ідеї новели, відчуваємо, з якою зворушливою інтонацією автор зазирає в життя-криницю Бориса Тена, всебічно представляючи його і як перекладача, і як людину, і як земляка. Микола Васильович Хомичевський поділився з ним «живою водою» свого життя. Автор особливо наголошує: титанічна праця Бориса Тена є надбанням не лише одного народу — вона сприяє зближенню людей, культур, націй. Його спостережливість, чітке ставлення до слова, «до небуденної деталі в буденному» близьке й самому Євгену Концевичу. Яскравий приклад — новела «Дві криниці».

Перелік літератури в «Бібліотеці імені Г. П. Мокрицького» свідчить про збереження слушної традиції. Серед іншого — «Жадань і задумів неспокій. З творчої спадщини Бориса Тена: вірші, переклади, статті, листи, спогади». У цій книзі вперше надруковано спогади Євгена Концевича про Бориса Тена.

У 2014 році з’являється збірка статей «Лицар нескореного духу: спогади про Євгена Концевича». У 2016 — друге видання, доповнене новими спогадами та фотографією відкриття меморіальної дошки Євгену Концевичу в Житомирі.

Сподіваємося, традицію буде продовжено, і бібліотечний перелік поповниться збіркою спогадів про Георгія Павловича Мокрицького, який жив не просто в Житомирі, а жив Житомиром. Його діяльність — «жива вода» історії.

Євгенія Єленіна