ЩОБИ СВІТ НЕ ВПІЙМАВ
Як читати Сковороду?
Усе, що писав Сковорода, спрямоване на пошук досконалого щастя. Воно пролягає в досягненні рівноваги та внутрішнього спокою. А шлях до них лежить через пізнання себе та власного покликання. І це те саме, що пізнати істину в собі, це найкоротший шлях до істини.
КОРОТКЕ БІО:
МАНДРІВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ СКОВОРОДИ
Доволі часто, як у випадку Сковороди, біографія заступає собою письменника: ми знаємо про нього, але не його тексти. Втім Григорій Савич жив, як писав, і писав саме для того, щоб жити так, як жив. Його біографія охоплює майже все ХVIII сторіччя – з 1722 по 1794 рік – це сторіччя було значно менш напруженим, ніж попереднє ХVII (Визвольна війна Хмельницького, Тридцятилітня війна в Європі, повстання та війни Кромвеля в Британії), і більш фривольним та багатим на розваги, ніж наступне «тверезе» ХІХ століття. Три значних спокуси оминув у своєму житті Сковорода – тричі міг зробити блискучу кар’єру, але не захотів.
У 1734 році він вступив до Києво-Могилянської академії, де мав би, прослухавши поетику, риторику та інші підготовчі дисципліни, закінчити курс філософії (в наших термінах це відповідає бакалаврату й магістерці). Проте в 1741 році в Києві трапився кастинг – добирали найкращих співаків до Імператорської капели в Петербурзі, і 18-річний Гриць той відбір пройшов. Як це не парадоксально, капела була хорошим трампліном для придворної кар’єри: за 10 років до Сковороди в неї потрапив син козака Київського полку Олексій Розумовський – український Попелюш, який став коханцем імператриці Єлизавети й, врешті, її таємним чоловіком; свого молодшого брата Кирила Розумовського просунув на пост президента імператорської Академії наук, а потім, коли Єлизавета відновила гетьманство, зробив його гетьманом України.
Сковорода був у капелі два роки (1742-1744), проте, коли імператриця в компанії старшого Розумовського приїхала побачити Київ, Григорій Савич, що був у її почті, вирішив таки закінчити клас філософії й повернувся до Академії. Закінчив – і відкрилися нові перспективи: його протегували до складу спеціальної комісії, що мала їхати в Угорщину й налагодити постачання токайських вин до імператорського двору – гарна дяка там треба було, знаєте. Тому наступні п’ять років він… ну, хіба здогадуюсь, співає псалми, дегустуючи вина, мандрує ближнім зарубіжжям і, цілком можливо, слухає лекції в європейських університетах. Або не слухає, проте в Європі все одно не залишається.
Після повернення Сковороду починають запрошувати викладати то в Переяславський колегіум, то в Харківський, то приватним учителем у родину небідного власника десяти сіл і містечок Степана Томари. В останнього Савич пробув аж рік, але й звідти пішов з конфліктом, висловивши непопулярну опінію про тупуватість Томарового нащадка. В колегіумах також не затримувався, тим паче, що для нормальної академічної кар’єри тоді конче було стати священником. Йому, до речі, натякали, що так і до сану єпископа добратися є перспективи. Словом, Сковорода мав на увазі всі ці можливості, і коли йому блимнуло 47, розпочав єдину кар’єру, яка йому підходила, - став мандрівним філософом.
Усі ми добре знаємо пораду, яку рано чи пізно дають критикам, - не подобається, то зроби краще. Певен Григорій Савич сказав це собі сам, коли вдруге покидав викладання в Харківському колегіумі – якраз у 1769 році. В тебе конфлікти з консервативною адміністрацією? Тебе заїдає нудьга від рутинності освіти? (Про це він пише своєму улюбленому учневі Михайлу Ковалинському ще в липні 1763-го). Та гори воно все! Роби власний університет. Без стін і обмежень – лише спілкування з тими, хто прагне мудрості.
Чому я так думаю? До викладання Сковорода підходив грунтовно: готуючись читати курс у Харкові, він ще в 1766 році пише невеликий посібник «Вступ до християнської добронравності»; є свідчення, що щось подібне скомпонував для викладання поетики в Переяславі. І от парадокс: усі свої 30 байок-притч він створює підряд – якраз у 1769-му й кількох наступних роках. Збирається йти навчати дуже різних людей з неакадемічного кола, які не втнуть грекою чи латиною, - їм треба принципово інший, простіший підручник. Байки Сковороди – це збірник кейсів морального аналізу для його «мандрівного університету». З них і треба починати читання.
КАРТА ЧИТАННЯ
- Байки Сковороди (у перекладі сучасного українського Валерія Шевчука)
- Поетична збірка «Сад божественних пісень» (у перекладі того ж Шевчука)
- Листи до Михайла Ковалинського
- Діалог «Наркіс. Розмова про те: Пізнай Себе»
- Інші діалоги та трактати
Використані матеріали:
- Семків, Ростислав. Як читати українських класиків / Ростислав Семків. — Київ: Stretovych, 2024. — С. 57-61
21.04.2026
O-Sense
