УНІКАЛЬНИЙ КУТОЧОК УКРАЇНИ - РАДОМИШЛЬ

Радомишль – одне із стародавніх міст Полісся і України. Місто Радомишль спочатку мало назву Микгород – від річки Мика, яка протікає неподалік. Коли у місті стало тісно, його мешканці зібравши раду, вирішили закласти нове місто і назвали його Радомисль («Мисль прийшла на раді»). Дослідники вважають, що сама назва Радомишль – це давній присвійний прикметник, утворений від старовинного власного імені Радомисл.

Перші літописні відомості про Микгород (Мичеськ) належать до 1150 року. 1390 року згадується як село Миська. З ХVІ-ХVІІ ст. – містечко Радомисль, місто з 1795 року, з 1946 року – сучасна назва. Нині Микгородом називається сучасний район Радомишля, де понад сто років працює відома пивоварня.

За княжої доби Микгород мав вигідні стратегічні умови для розташування укріплення і побудови городища, адже його із обох сторін омивали річки Тетерів і Мика. Як свідчать перекази і як згадує у своїх працях Михайло Грушевський, на сучасному Микгороді було поставлено град.

Територія міста заселена близько 30 тисяч років тому, про що свідчить досліджене на околиці міста пізньопалеолітичне поселення – Радомишльська стоянка.  Також поблизу міста знайдено поховання мідної доби (IV тис. до н. е)

На самій території міста виявлено ранньослов'янське поселення VI–VII ст. ст., а також залишки давньоруського городища Мичеська (Микгорода) (кінець IX – поч. X ст.). Через Мичеськ приблизно з X–XI ст. ст. пролягав шлях з Києва на Волинь та в Польщу. Вперше Мичеськ письмово згаданий у Іпатіївському та Троїцькому літописах.

В 1320-х р. князь литовський Гедимін зайняв Древлянську землю і 1362 року Мичеськ потрапив до складу Великого Князівства Литовського і належав йому 207 років. У 1399, 1416 та 1462 рр. місто зазнало руйнувань під час нападів татар. Напади татар тривали й пізніше. Через це в XVI ст. місто занепало й перейшло у власність Києво-Печерського монастиря.

Внаслідок Люблінської унії (1569) в місті встановилася влада Польщі і протрималася протягом 224 років.

Після Андрусівського перемир'я 1667, за умовами якого Україну розділили між Московією та Польщею, українське населення Радомисля зазнавало утисків з боку польської шляхти. У 1702–1704 рр. мешканці міста підтримали повстання під проводом Семена Палія, завдяки якому на якийсь час польська влада змінилася на владу лівобережного гетьмана Івана Мазепи.

5 березня 1729 року у володіння Радомислем вступив номінат і адміністратор Київської греко-католицької митрополії єпископ Анастасій Шептицький, який того ж року став митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси. Значення міста зросло з 1746 р., коли воно стало резиденцією греко-католицьких митрополитів. У цей час збудовано Радомишльський замок, оточений ровом і валом, де містилася резиденція зі скарбницею. 1763 року в центрі міста на місці згорілої церкви збудовано церкву Святої Трійці і, можливо, легендарні підземні ходи.

На Радомисльщині (1750) діяв відомий гайдамацький ватажок Іван Подоляка. Під час Коліївщини (1768) тут діяв загін одного зі сподвижників Максима Залізняка – Івана Бондаренка.

1794 – Радомисль увійшов до складу Ізяславського намісництва. Із власності греко-католицьких митрополитів він переходить у державну власність.

1795 – Радомисль стає повітовим містом Волинського намісництва.

1796 – затверджено герб Радомисля. У верхній частині гербового щита на жовтому тлі був зображений чорний двоголовий орел з древнім гербом Волині (чотирикінцевим хрестом) на грудях – ознака належності міста до Волинського намісництва. В нижній частині герба на синьому тлі зображені три срібні голуби у стрімкому леті з палаючими смолоскипами.

 У 1918–1920 роках місто кілька раз переходило з рук у руки, аж поки в червні 1920 р. не встановилася остаточно радянська влада. Із березня 1923 року – райцентр Малинської округи, із березня 1925 року – Житомирської округи. 1932 року місто і район увійшли до Київської області, 1937 року Радомишль став райцентром Житомирської обл.

Німецька окупація в місті тривала з 9 липня 1941 року по 10 листопада 1943 та із 7 по 26 грудня 1943 року. У місті діяли 2 підпільні групи, в околицях – партизанські загони.

Складним, суперечливим і навіть драматичним був період національно-визвольної боротьби українського народу, події якого не оминули і Радомисль.

У місті є пам’ятки архітектури і містобудування місцевого значення: Свято-Михайлівський собор (1890), меморіал загиблим воїнам ХХ ст. У районі пам’ятка археології – Радомишльська стоянка (40-35 тис. років).

У місті Радомишль розташований колоритний замок-музей «Радомисль». У далекому 1612 році на цьому місці стояла паперова фабрика, на якій виготовляли папір для друкарні Києво-Печерської Лаври. Кажуть, що саме на цьому папері була надрукована перша книга в Києві. У 1902 році на місці стародавньої папірні збудували млин. Він стояв на гранітній скелі та працював до 1960-х років.

Сьогодні замок – це історико-культурний комплекс з повністю відновленими інтер’єрами. Його площа становить 2 5000 кв. м. На території знаходиться єдиний у світі музей домашньої ікони, який вважається найбільшим музеєм ікон у Східній Європі. Його створила українська лікарка і громадська діячка Ольга Богомолець, придбавши будівлю у 2007 році та привізши сюди з різних куточків України понад 5 тисяч ікон!

Цікаво, що ці ікони намальовані народними митцями, які не дотримувалися строгих канонів. Вони писали їх на замовлення певних родин чи людей. Саме тому ікони з різних регіонів країни мають свої особливості. Наприклад Ісус на святі на іконах з Гуцульщини зображені у народних костюмах.

Біля старовинного музею «Радомишльський замок» з ініціативи меценатки та засновниці музею Ольги Богомолець споруджено пам’ятник на честь засновника поблизу Радомишля першої в Україні папірні архімандрита Києво-Печерської лаври Єлісея Плетенецького (1554-1624), засновника друкарні у Лаврі. На папері, виготовленому під Радомишлем було надруковано «Тріодіон», причому – українською мовою.

Пам’ятник Єлісею Плетенецькому є унікальним і єдиним, на терені Житомирської області, що розміщений на поверхні води (на одному з рукавів р. Мика – притока Тетерева). Пам’ятник у вигляді човна, на якому встановлено скульптуру архімандрита, що обпершись на коліна, тримаючи у правиці запалену свічку, нахилився до Священної книги. Розміщення пам’ятника на поверхні  води підсилює його глибоко філософський смисл, віддзеркалюючи абриси скульптури, що розмиваються хвилями ніби у просторі і часі.

Ось уже понад сто років в Україні та за її межами відоме пиво з маркою «Радомишль». Історія пива почалася в ХІХ ст. У 1885 році місцеві негоціанти брати Альбрехти, оцінивши природні якості місцевої води, вирішили заснувати в Радомишлі приватну Броварню. У грунті, на якому стоїть Радомишль залягають шари унікальної синьої глини, що є дуже сильним природним фільтром артезіанської води. Використовуючи таку воду та хміль і ячмінь відповідної якості, чехи запустили власні, оригінальні марки пива. Пиво, зроблене Радомишльським пивоварним заводом, користувалося популярністю в багатьох європейських країнах.

Наприкінці 50-х років, а саме взимку 1957–1958 p. в Радомишлі знімався фільм «Гроза над полями» за твором А. Шияна. В 1963 році на місці, де було відкрито стоянку первісної людини, поставлено пам'ятник, якого відкрив кандидат історичних наук І. Г. Шовкопляс.

24 листопада 1976 року місто Радомишль віднесено до списку стародавніх міст в Україні, що мають пам'ятки археології, містобудування і архітектури.

Своє рідне місто прославили: поетеса Р. Балясна, учений-металург А. Бочвар, єврейський поет А. Веледницький, письменник К. Зелінський, вчений-юрист В. Незабитовський.

Використані матеріали:

• Історія міст і сіл Житомирської області. – К.: Інститут історії академії наук, 1973. – С.584-596.
• Костриця М. М., Костриця М. Ю. Житомирщина туристична: краєзнавчі нариси. – Житомир, «Полісся», 2009. – С.492-500.
• Житомирщина: Історичний нарис. Навчальний посібник. – Житомир, «Полісся», 2008. – 272 с.
• Пам’ятки монументального мистецтва Житомирської облаcті (матеріали до Зводу пам’яток історії та культури). Ред. Г. Мокрицький. – Житомир: «Волинь», 2008. – С.180-182.

25.03.2025