Вона весь час комусь потрібна: її зодягають на голову, на шию, покривають плечі, носять на поясі, кладуть в кишеньку, модниці прикрашають нею сумки. Колись дами дарували хустку лицарям серця, носили як пам’ятку про батьківську хату, у деяких народів кинута долу хустинка означала виклик на поєдинок, нею перев’язували рани, зав’язували вузлики напам’ять. Діти дарують хустки матерям на знак великої любові і вдячності...
7 грудня в Україні відзначають День української хустки. Свято з’явилося нещодавно, але завдяки діаспорі воно відразу ж набуло статусу всесвітнього.
Вінницькі активістки розпочали святкування дня, присвяченого українській хустці, 7 грудня 2019 року. Засновано свято з метою об'єднання жінок різних професій, віку та національності для збереження українських традицій. Адже здавна в українських сім'ях оберегом, символом кохання та злагоди служила саме хустка. Хустка – особливе вбрання українок. Тут поєднуються стримані кольори та витончені малюнки, яскраві фарби й ніжні візерунки, що відзначають ніжність і вишуканість українок, їхню природну красу. Українська хустка – невід’ємна частина української культурної спадщини. Вона є оберегом жінки з давніх-давен.
Жінки носили хустки протягом цілого року. Влітку носили лляні, ситцеві чи шовкові, а взимку — вовняні. На Великдень та Різдво носили яскраві хустки, у будні дні — стримані. Молодих дівчат вабили білі хустки, а також хустки з орнаментами та цікавим поєднанням кольорів. Старші жінки обирали більш прості моделі, зазвичай у темній кольоровій гаммі. Вдови носили виключно чорні хустки.
Також хустка позначала рівень достатку сім'ї. Її тканина та оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни або шовку. Хустки бували фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або купували у жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками — їх залишали на свята або для урочистих подій.
Насправді хустка не була ознакою винятково жінок у шлюбі. Її носили також незаміжні дівчата. Відмінність полягала у способі носіння. Зазвичай жінки пов’язували хустки поверх очіпка (жінка, що була у шлюбі, знімала очіпок лише перед сном), а дівчата — без нього. Жінки намагалися повністю сховати волосся, натомість дівчата його показували. Часто дівчата оздоблювали хустки на голові квітами, які могли сплітати у вінок. В залежності від регіону, жінки використовували різні способи зав’язувати хустки.
У праці Хведора Вовка «Студії з української етнографії та антропології» докладно описані способи носіння хустки в різних регіонах країни. «Способи зав’язування хустки надзвичайно різноманітні. Мабуть, за найстаровинніший з них треба вважати обмотування хусткою цілої голови; при цьому хустку, як намітку, часто пропускають і під шию, так що з неї виступає тільки обличчя. Далі, найчастіше обмотують хустку навколо голови; при цьому цікаве те, що тенденція поводитися з хусткою як з наміткою, приводять до того, що, крім неї, зав’язують ще й другу хустку таким способом, як це роблять коли болять зуби (наприклад у селі Бобровиці на Чернігівщині)».
На Півночі її в’язали під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На території Середнього Подніпров'я хустку драпірували довкруги голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка. На Лівобережжі обв’язували голову хусткою, складеною у вузьку смугу. Взимку поверх неї вдягали теплу хустку, влітку – легеньку, зав’язуючи кінці під підборіддям або на потилиці.
Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Дивовижні, неповторні, з фантастичними кольорами та казковими візерунками, делікатними сюжетами та неймовірною кольоровою гамою. Вони посміхаються мальвами та підморгують таємничими орнаментами. Хустка – це й вузлик із вечерею для хрещених батьків і подарунок нареченому. Хустка на спеченому хлібі, на дитячій колисці… На кожен день і на урочисті події, для першого побачення та для сімейного свята.
Тож, відроджуймо, поважаймо, пропагуймо наші українські традиції, бо це генетичні скарби нашого народу.
Використані матеріали:
- Х. К. Вовк. Студії з української етнографії та антропології. – К.: Мистецтво, 1995. – 336с.: іл.
- Культура і побут населення України: - К.:Либідь, 1993. – 288с.
- http://surl.li/hlkkvj
- http://surl.li/fzbgyw
- http://surl.li/qgjsbi
06.12.2024
O-Sense
