Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Є багато поетів, мова яких відзначається співністю, мелодійністю, що містить передумови для успішного втілення її в музиці. До них належить і Тарас Григорович Шевченко.
Нерозривними були для Шевченка поезія й пісня, постійно виявлялася його зацікавленість музичним мистецтвом, широка обізнаність і тонке розуміння найрізноманітніших жанрів народної та професіональної музики.
Народною піснею починається життя Тараса Григоровича Шевченка, нею визначається коло музичних явищ, яке його оточувало, у ній – його натхнення, велич і величність. Вона змалку живила Тарасову уяву, через неї пізнавав він сучасне й минуле свого народу, його думи, прагнення, боротьбу проти національного й соціального гніту. Народна пісня була для нього розрадою, супутницею, порадницею і в не меншій мірі – об’єктом гарячого мистецького зацікавлення й дослідження.
Був Шевченко натурою вельми музикальною, мав добрий голос, чудову пам’ять і неабиякий музичний слух. Дослідники життя й творчості поета одностайно зазначають, що вже малим хлопчиком, тільки зачувши нову пісню, він одразу, без найменшого зусилля переймав її слова й мелодію. Не випадково вся його творчість характеризується передусім органічністю поєднання з народними піснями.
Шевченко без пісні не міг жити. В раннім дитинстві він слухав журні пісні, що їх співала мати, а після її смерті – сестра Катерина. Найдужче враження справляли на нього ті народнопісенні твори, що мотивами сирітства були співзвучні його жорстокій долі. Він завше співав їх сам, бо в них жили спомини про нужденне село, власне дитинство, першу любов. Проте в народній пісні знаходив Шевченко не лише розраду, в ній була ще й мудрість народна й велика правда – найдорожче, до чого змалку він поривався й чим живилася впродовж усього життя його геніальна творчість. У пісні, зазначав поет, «святу правду проголошує сам народ».
Від батька-чумака перейняв Тарас низку чумацьких пісень, тематично близьких до наймитських та сирітських. З дитинства ж захоплювався думами і піснями про героїчне минуле українського народу.
Столітній Тарасів дід Іван знав багато пісень та дум, у яких кобзарі славили героїчний дух народу, і Шевченко ввібрав ті твори в серце як неоцінений спадок.
Зацікавленість Шевченка, звичайно, не обмежувалася лише українською народною творчістю. Поет охоче слухав і замиловувався піснями інших народів; знав російські – волзькі бурлацькі пісні, пісні донського козацтва; захоплювався негритянськими обрядовими піснями – спірічуелс – і старовинними англійськими романсами у виконанні знаменитого негритянського актора-трагіка Айри Олдріджа, з яким поета єднала щира дружба; любив вабливі мелодії й ритми польських мазурок. Інакше не могло й бути: поет радів з духовного багатства кожного народу.
Спів був для Шевченка органічною потребою. Співав майбутній поет дитиною, юнаком; співав у майстерні Карла Брюлова, у покоях маєтків Рєпіних, Закревських, Волховської, де йому доводилося подовгу жити й працювати.
Шевченко часто й оригінально виконував також жартівливі, гумористичні, дитячі пісні. Чи не найдужче імпонували йому твори для малечі, яку він любив і серед якої відпочивав наболілою душею. Тільки потрапляв у дитяче товариство – одразу світлішав, вигадував ігри, розваги, співанки.
Коли ж Шевченка 1847 року арештували й етапом везли до Петербурга, а звідтіля – до Оренбурга, він навіть тоді співав. І жандарми, які конвоювали поета, слухали німо, не наважуючись перебити пісню.
Після драматичного 1847 року, в далеких казахських степах, що безкраїми просторами лягли поза солдатськими казармами, поет не раз, як мовиться, одводив душу, звертаючись до пісенної творчості рідного краю. При першій-ліпшій нагоді тікав з брудної казарми, спішив у степ, звірявся пісні. Була вона для нужденного поета-засланця не лише втіхою й розрадою. Вона ще й надихала його на творчість, живила нескорений дух. Незважаючи на царську заборону писати й малювати, поет гаряче творив.
Творчість Т. Шевченка мала великий вплив на розвиток української інтелектуальної думки, на розвиток літератури, формування нових творчих постатей та ідей. Його поетична спадщина стала основою для створення різножанрових музичних творів багатьма поколіннями композиторів.
Музичне опрацювання промовистих текстів поета відбувалося за всіх періодів еволюції сприйняття його слова – незалежно від суспільних умов. Незважаючи на знищення творчих особистостей, впровадження у життя лише тріскучих гасел, все ж продовжувалося героїчне протистояння тоталітарній імперії та відродження державності України.
Гаряче співчуття до тяжкої долі поневоленого народу, глибоке проникнення в настрої найширших народних мас, полум’яний заклик до боротьби проти соціального гноблення, їдка антирелігійна сатира – ці теми, що так пристрасно прозвучали в поезії Т. Шевченка, були надзвичайно близькі трудовому люду. Тому не випадково перш ніж поезію митця втілили в музиці професіональні композитори, її натхненно заспівав народ. Авторами пісень на Шевченкові вірші ставали невідомі лірники, кобзарі.
Наші композитори почали перекладати на музику слова Т. Шевченка ще за його життя. Одним із перших був М. Маркевич із романсом «Сирота» (1847), а також С. Паливода-Карпенко, який створив оперу «Катерина» (1858). Т.Шевченко дбав про те, що його тексти зазвучали піснями, про що свідчить лист до П. Куліша: «Передай оці дві пісні Маркевичу («Утоптала стежку» та «Навгороді коло броду…»), чи не вчистив би він на їх ноту».
Поширеними ще за життя поета були: «Тяжко, важко в світі жити», «Нащо мені чорні брови» та інші. Імена авторів деяких пісень, що з’явилися в перше двадцятиріччя після смерті поета, дійшли й до нас. Так, знаменитий «Заповіт» належить перу полтавського аматора Г. Гладкого, «Реве та стогне Дніпр широкий» - вчителя латинської мови Д. Крижанівського, «Думи мої, думи мої» - К. Борисюка (відомості про нього не збереглися).
Соціальна загостреність порушених Т. Шевченком проблем, неповторна краса й музичність його віршів привернули до себе увагу багатьох композиторів другої половини ХІХ ст. серед творів музичної Шевченкіани дожовтневого періоду чільне місце посідає музична картина П. Ніщинського «Вечорниці» до драми «Назар Стодоля». Відомими стали хори А. Вахнянина («Садок вишневий коло хати»), І. Воробкевича («Огні горять», «Думи мої», «Минають дні», «Гомоніла Україна», «Три шляхи»), М. Вербицького («Заповіт»), Г. Топольницького («Перебендя», «Ой, три шляхи широкії»), В.Матюка (музика до поеми «Гамалія»), опера М. Аркаса «Катерина» (яка стала більш відомою за попередню).
Солоспіви на вірші Т. Шевченка створювали також П. Сокальський, М. Заремба, Г. Топольницький, А. Вахнянин та ін.
Вірші великого українського поета надихали й класиків російської музики.
Серед музичних інтерпретаторів поезії Т. Шевченка ім’я М. Лисенка по праву стоїть першим. Його «Музика до «Кобзаря» Шевченка» складається майже із ста творів різних жанрів: пісень, дуетів, тріо, квартетів, кантат та поем. Найбільш монументальними з його полотен на тексти великого Кобзаря є кантати «Б’ють пороги», «На вічну пам’ять Котляревському», «Радуйся, ниво неполитая» та хорова поема «Іван Гус».
Значення поезії Т. Г. Шевченка в музичному мистецтві важко переоцінити. Безсмертні образи Кобзаря завжди були невичерпним джерелом натхнення для українських композиторів.
Дослідження музичних творів українських композиторів на вірші Т.Шевченка в їх історичній послідовності відбиває поступову еволюцію засобів музичної виразності в музичній інтерпретації поезії Кобзаря. Якщо початковий етап створення радянської музичної Шевченкіани характеризується безпосереднім використанням народної пісні (просте цитування), то в процесі накопичення художнього досвіду дедалі більшої ваги набуває творче переусвідомлення її особливостей.
У науковому осмисленні музичної Шевченкіани є ще багато незаповнених сторінок, які чекають своїх дослідників. Її дослідження продовжуватиметься, бо продовжується різнобічна композиторська робота над «Кобзарем», бо не слабне його вплив на музику, бо «Кобзар» - невичерпне джерело натхнення для майстрів будь-якого виду мистецтва.
Вам потрібні нотні видання на поетичні вірші Тараса Григоровича Шевченка? Завітайте до нашої бібліотеки та більш детально знайомтесь про життєвий та творчий шлях Великого Кобзаря з книжок, які знаходяться в музично-театральній бібліотеці за адресою: м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, 7
Використаний матеріал:
- Пісенна Шевченкіана. – Чернівці: Букрек, 2013. – 320 с.
- Андрос, Н.І. Музична інтерпретація поезії Шевченка. – Київ: Музична Україна, 1985. – 72 с.
- Білінська, М. Грає Кобзар, виспівує. – Київ: Музична Україна, 1981. – 129 с.
08.03.2024
O-Sense
