«Вірші Максима – це рани, на які намотуєш жовтий скотч. Це обірваний серед ночі крик сови в напівсні. Це музика, яка розпадається на звуки. Це голоси, що звучать постійно в голові. Це слова, які б’ють у серце і не дають віддихатись. Книжка, яку ви тримаєте в руках, - це людина і війна. Крихкий лід, що тріщить під ногами, коли переходиш з одного берега ріки на інший. Це повітря, яким ти дихаєш. Це ліс, із якого важко вибратись» - зазначив художник, режисер і письменник Валерій Пузік.
«Весь світ у ранах я візьму цей жовтий скотч
я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
так вабить декольте цієї довгої весни
ми всі пішли на Схід бо хто якщо не ми»
Відважний воїн і талановитий поет Максим «Далі» Кривцов загинув на фронті 7 січня 2024 року. З ним загинув і рудий кіт, про якого «Далі» написав одну зі своїх останніх поезій. А фото із рудим улюбленцем вмить заполонило мережу майже одразу, як стало відомо про трагічну подію.
«Він узяв кота, схожого на тістечко
і сказав: коте, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок, що зветься «Спокійне життя», закінчився»
Про те, як виник його позивний «Далі» Максим розповідає в інтерв’ю: «Все дуже просто. Мене запитали, який у мене позивний. До цього я про це не задумувався, не обирав чогось особливого. Але тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки.»
«Я люблю:
Коли щось довго шукаєш і знаходиш, наприклад, документи чи зброю.
Коли довго не мав води, а тут зміг попити, і напиваєшся, що аж боляче ковтати. Це один із найприємніших болів.
Повертатися з війни мокрим, голодним, утомленим, сидіти в машині і слухати чиюсь музику.
Серіал «Молодий Папа», чомусь потрібно обов’язково сказати, що із Джоудом Лоу, наче є ще якісь «Молоді Папи».
Гумор Воннегута.
Цілувати шию та коли цілують шию.
Коли випадково знаходиш гроші в куртці, якої не носив із минулої зими.
Макарони-бантики з маслом і смажену картоплю.
Квітень і липень.
Коли можеш зняти шкарпетки, прийняти душ після чергування в бліндажі.
Коли повертаються птахи і квіти.
Я не люблю:
Коли волосся лізе в очі – аж дратує.
Літній душ.
Коли хтось повільно йде попереду.
Коли до тебе лізуть, коли не треба.
Мандаринки, в яких погано облазить шкірка.
Прокидатися вранці – я однозначно не жайворонок.
Коли ти у стоматолога, а починає все на світі свербіти.
Серпень і листопад.
Сніг.
Я мрію:
Про спокій і тишу.
Про сон до 14-ї.
Про море та серфінг і великих чайок, які намагаються поцупити в мене картоплю фрі, добре змащену майонезом.
Я кожному побажаю:
Спокою і моря»
Рівнянин Максим Кривцов став на захист рідної країни ще у 2014 році, коли розпочався Майдан. Боєць добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», Максим розповідав, що не до кінця усвідомлював, що таке війна. Просто знав, що мусить бути саме там, де вирішується доля його країни. «Тут просто – мусиш, - казав він. – Тут бути або не бути, існувати чи ні, дихати чи задихатись. Тому я на війні».
Під час інтерв’ю вже у квітні 2023 року Максим зізнався, що він у ті перші роки був переконаний: щоб всі українці усвідомили, що таке війна, вона має прийти на вулиці мирних міст. Але коли це сталося 24 лютого 2022 року, Максим про такі свої думки пошкодував і зі зброєю в руках знову пішов захищати країну.
«Почалась
не весна
не весна
Там згорілі села
там згорілі міста
там згорілі тіла»
Після служби у війську у 2014-2015 роках Максим згодом працював у центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО, у ветеранському хабі. А ще – у дитячому таборі «Строкаті єноти». Діти його дуже любили – за щирість, безпосередність і правдивість. Адже хто-хто, а діти тонко відчувають щирість дорослих і радо приймають тих, хто не забув, як це – бути дитиною. Максим, вочевидь, не забув. Саме це допомагало йому творити – писати вірші і прозу, фотографувати, щоб показувати людям світ власними очима. Допомагало бути щирим, вірити в справедливість і майбутнє країни, за яку до рук взяв зброю.
За словами тих, хто добре знав Максима, він був швидше не воїном, а філософом, творцем і митцем. Проте реалії життя такі, що війна змушує всіх боронити рідну землю.
«Від війни не втечеш
подумав я
і Усейн Болт не втече
і гепард не втече
і спортивна машина
і депутат, якого спіймали на хабарі.
А ще війна
не сон
не життя
а те що було до життя
не туман і не квіти.
А ще війна не торт
її вистачить на всіх
подумав я»
«Хто не народжений для війни, так це Макс. Він мав жити, писати. Для мене це свята людинах», — саме так про полеглого воїна-поета відгукнувся Юрко Юрченко.
На своїй сторінці у Facebook Максим писав, що захоплюється фотографією і мріє, щоб його роботи були розміщені у галереї чи у кафе, «щоб військовий простий побут накладався на побут міста, створюючи єдину картинку».
На запитання « Хто ваші побратими?» Максим Кривцов відповідає: «Найкращі люди у світі. Іноді я їх фотографую, іноді – пишу про них.»
«Як Арія Старк
рахувала імена тих
кому потрібно помститись
я рахую імена тих
за кого потрібно помститись
темрява ковтає кімнату
як гідазепам
і я рахую:
Роман «Рокі»
мав руде
як руді коти
волосся
коротку, як чіткі промови
зачіску
всміхався частіше
ніж говорив
загинув під Мощуном
на початку березня.
один…
Льоха «Чорниця»
пригадую як довго він підбирав ракурс
коли фотографував букет із волошок
на фоні Дністровського каньйону
на війні він ретельно фотографував
і ретельно бився
у березні 2022-го
його спалили живцем
під Києвом…»
«Вірші з бійниці» - перша авторська книга Максима Кривцова, була визнана найкращою українською книгою 2023 року за версією PENUkraine.
«Гіркота, моторний спокій, хлопчача задерикуватість, ніжність, злість і любов над усім – такими є ці вірші війни, що пахнуть копченим повітрям із фронту. «Темрява ковтає» людину, а поет її висмикує із чорного гнилого нутра, відвойовує в забуття. Ні-ні! Він важливий, і вона важлива, вони всі важливі. «Is there anybody going to listen to my story?» так от же – Максим Кривцов, послухає і напише. А ми почитаємо, аби не було так тісно в «камері власного серця» в ці темні-темні, у ці світлі-світлі часи», - пише Ірина Цілик.
Поезія молодого поета наскрізь пронизана глибокими роздумами про життя війні та про смерть. 5 січня 2024 року, за два дні до того, як обірвалося його життя, Максим опублікував у мережі вірш, що ніби пророчив його загибель:
«Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні…»
Селекціонер із Дніпра Євгеній Рудницький присвятив новий сорт фіалки під назвою RUD-DALI загиблому поету та воїну Максиму Кривцову. Її квіти ніжного світло-фіолетового кольору із білою облямівкою пелюсток.
Ніби передбачаючи свою смерть, Максим жартував про те, що «стане класиком, якщо загине на війні»
Багато українців захоплюються творчістю поета-воїна. Засновниця українського інді-рок-гурту «VivienneMort» Даніела Заюшкіна, на своїй сторінці у Facebook пише: «Перший вірш я прочитала, другий заспівала – вийшла пісня».
Ця пісня була присвячена пам’яті Максима Кривцова, поета і воїна з рудим котом.
«Я довго можу думати над тим
яка війна
що вона і хто
та ніколи не вгадаю
на противагу їй
яка знає мене
як облупленого
знає мене
як сина
і
чомусь
береже»
Використані джерела:
- Максим Кривцов «Вірші з бійниці»
- Тижневий журнал по-українськи «Країна» №2 (705) від 25 січня 2024
- Сімейна газета №4 від 24 січня 2024р. «Та скоріше б уже весна, щоб нарешті розквітнути фіалкою»
- https://cutt.ly/TwNH1YU9
18.03.2024
O-Sense
