До 85-річчя від дня народження Анатолія Семеновича Камінчука
(1939-2021)
Анатолій Камінчук народився 19 лютого 1939 року в Києві в сім'ї службовця. Коли почалася війна, його батько — Семен Камінчук — пішов на фронт — в 1943 році загинув у боях під Житомиром. Мати, Марина Федорівна, разом із сином переїхала у село Луб'янку (Бородянський район Київської області) до свого батька Федора Івановича Петренка, де потім Анатолій закінчив середню школу.
Після служби в армії, закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, працював учителем на Житомирщині.
Писати вірші Анатолій почав ще в школі. Перший вірш надрукував у районній газеті, коли навчався у дев'ятому класі. Він називався "Десятикласнику", 1956 рік.
«... Тоді ще не було ні телевізора, ні домашнього кіно, а були в мене кольорові олівці, які мама подарувала на день народження. І я взявся до малювання. Хотілося побачене диво за вікном перенести на папір. І застрибали, як живі, зайчики та білочки, повиростали химери-дивовижі, захурделила сніговиця, заграла у переливах сонця райдуга-веселиця. Не зчувся, як і день минув. Повернулася мама з роботи. Похвалила за малювання. А тоді мені забажалося ще й віршики до малюнків зробити. Не пам'ятаю, які вони були, ті віршики. Та головне — ті рядочки сподобалися мамі, і вона мене знову похвалила. Мабуть, саме відтоді я й почав римувати, тобто писати вірші. Отой радісний і святковий стан душі бережу в собі, коли беруся за перо, коли мережу рядки, коли пишуться вірші для Вас, малята» (Анатолій Камінчук).
У 1958 році газета "Київська правда" подала велику добірку віршів поета-початківця з передмовою Платона Воронька. У 1969 році вийшла перша збірка віршів Анатолія Камінчука "Свічадо", тоді ж він переїхав до Києва.
Працював у журналі "Малятко", у видавництві "Дніпро", завідувачем відділу, заступником головного редактора журналу "Київ". Друкувався у журналах "Україна", "Дніпро", "Вітчизна" тощо.
Анатолій Камінчук видав більше десяти збірок віршів для дітей. Вийшли друком його книжки віршів та прози, книжка оповідань, новел, етюдів та образків "Білий сніг кульбаб". Пише також статті, публіцистику, друкується в періодиці.
Окремі вірші поета перекладено молдавською, азербайджанською та польською мовами.
Анатолій Степанович – член Національної Спілки письменників України. На честь його таланту в Луб’янській школі №7, силами його брата Миколи Семеновича, було встановлено скульптуру, яка зображує книгу та лелек, які відлітають від неї. Ще в цьому освітньому закладі започатковано стипендію імені Анатолія Камінчука для найрозумніших дітей. Письменник отримав звання почесного жителя Луб’янки, всіляко підтримував рідне село та завжди згадує його у своєму житті. Помер 1 грудня 2021 року.
Творчі набутки:
Автор книжок:
• «Свічадо» («Молодь», 1969);
• «Кленовий поріг» («Молодь», 1973);
• «Рілля» («Радянський письменник.», 1979);
• «Червона легінь» («Радянський письменник», 1986);
• «Хочу азбуку вивчати» (1991);
• «Червона клечань»;
• «Хліб-сіль»,
• Книжки оповідань та етюдів «Білий сніг кульбаб»;
• "Клекіт лелек" (2013).
Збірки віршів для дітей:
• «Ластівки»;
• «Равлик-Павлик»;
• «Дятлик школу відкриває»;
• «Трамвайчик»;
• «Веселе полювання»;
• «Льодохід» («Веселка», 1985);
• «Прапорець» («Веселка», 1986);
• "Книжка для Олі" (2014).
Книги, видані видавництвом «Навчальна книга — Богдан»:
• Бабуся-Зимуся (2007);
• Кольорова книжечка (2007);
• Рідний край (2007);
• Зелені їжаки (2007);
• Завірюха (2007);
• Малювальниця (2008);
• В гостях у білочки (2010);
• Кіт пита у кота (2010).
Нагороди:
• Літературна премія імені Лесі Українки (2000);
• Літературна премія імені Наталі Забіли (1998);
• Премія імені Дмитра Нитченка (2002);
• Літературна премія «Благовіст» (1999);
• Літературна премія “Світ павутинки" імені Віктора Близнеця (2006);
• Літературна премія імені В. Сосюри (2007).
ЦЕ МОЯ УКРАЇНА
Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина.
Степом котиться диво-луна.
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна!
Анатолій Камінчук
Використані джерела:
• Вільна енциклопедія "Вікіпедія"
• http://surl.li/qoamw
O-Sense
