У 2025-му виповнюється 95 років з часу написання Іваном Антоновичем Кочергою історичної драми «Свіччине весілля» - твору, сповненого багатством правди та добра, пронизаного ідеєю патріотизму та гуманізму, в якому панують романтичне кохання, вірна дружба та безкорислива любов до власного народу й країни.
До публікації свого твору І. Кочерга додає розгорнуту передмову, яка стала публіцистичним зверненням до читачів, давши пояснення, тому, що спонукало автора до написання драми, та якими історичними першоджерелами він користувався при цьому, й які аспекти минувшини виявилися співзвучними його сучасності.
Драматург завжди цікавився історичною тематикою. Маючи юридичну освіту, І. Кочерга чудово знав старовинне законодавство. У своїх дослідженнях документів минулого, він завжди дуже ретельно відбирав факти, що були не лише, на його думку, цікавими, а й свідчили б про прагнення українського народу до свободи, слугували доказом його нездоланності та чесності, переконанням у тому, що наш народ заслуговує на прекрасну долю.
Серед історичних документів особливе зацікавлення у І. Кочерги викликали грамоти литовських князів 1494 та 1506 років, які у цей період володіли Києвом. Зокрема - коротенька звістка про те, як київські воєводи забороняли засвічувати світло в будинках городян та ремісників. Заборона ця начебто була з метою протипожежної безпеки, адже більшість київських будівель були дерев’яними, і за її порушення стягався великий, як на той час, штраф. Хоча насправді вона була ще одним способом поневолення вільних цехових майстрів. Згідно документів, заборона ця тривала не менше п'ятнадцяти років та була скасована новим королем Сигізмундом лише у 1506 році, хоча київські воєводи деякий час ще приховували цей факт.
«Коли я, - пише І. Кочерга, - випадково натрапив на мотив «заборони світла», мотив, що послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру».
Образ «світла» - один з найпопулярніших найдавніших символів народної поетичної творчості. Тому цей благодатний мотив та історичні документи дав можливість драматургу створити картину боротьби киян за світло, яка цілком ймовірно могла бути. Також у передмові він дав докладне пояснення тому, що спонукало його до ввести в дію народний звичай «женити свічку» 1 вересня, та щодо напрямку розуміння образу Меланки, який за словами автора «… є поетичним символом України, що «з тьми віків та через стільки бур» пронесла незгасним живий вогник своєї волі й культури…».
У своєму творі особливо велику увагу І. Кочерга приділив топографії старого Києва. Адже без її знання досить нелегко було б зрозуміти та повністю відчути найдрібніші емоційно-смислові нюанси описаного в п’єсі. Наприклад, уявити, з якими труднощами мали зіткнутися Меланка, йдучи в темну буремну ніч дорогою з Замкової гори на Житній торг, щоб урятувати коханого Івана від неминучої смерті.
І хоча автор заявляв, як про породження своєї поетичної фантазії, всіх подій, викладених у творі, водночас він наголошував на своїй цікавості та привабливості для нього насамперед тих моментів історичного минулого, які б дозволили вести мову про спадкоємність визвольної боротьби народу проти своїх гнобителів: «Хоч як так було в дійсності, але такий поетичний мотив, як заборона світла в цілому місті, дає дорогоцінну змогу змалювати стародавнє цехове ремісниче життя, показати це життя не статично, а в процесі боротьби з феодалами за міські привілеї і права».
Використавши поетичний образ світла, І. Кочерга у своєму творі втілив авторський задум про одвічний потяг народу нашого до волі. Адже,
...Не загасити світла,
Що з тьми віків та через стільки бур
Проніс народ відважний і свобідний!
І цей вогник свободи берегли в свій час і київські ремісники, і запорозькі козаки, і захисники України всіх часів, що жили та живуть на її теренах. Були часи, коли вогник цей дещо пригасав. Та завжди знаходилися відважні, чиї руки його знову й знову запалювали. Горить він нині, хоча й намагаються його згасити навіки, та він завжди горітиме в незалежній Україні, доти доки існує вона та її вірні дочки й сини.
Іван Свічка вірив, що
Хоч не мені - для вільного народу
Колись зоря займеться світова!
Використані джерела:
- Свіччине весілля / І. А. Кочерга. - Київ : Школа, 2009. – 336 с.
- Іван Кочерга. Ярослав Мудрий. Свіччине весілля: посібник для 11 класу. - Харків : Ранок, 2000. - 64 с.
- Андріанова Н. М. Іван Кочерга: літературний портрет / Андріанова Н. М. - Київ : Художня література, 1963. - 102 с.
- Голубєва З.С. Іван Кочерга / Голубєва З. С. - Київ : Дніпро, 1981. - 191 с.
26.02.2025
O-Sense
