Немає на світі справи складнішої, ніж писати просту, чесну прозу про людину.

Спочатку необхідно вивчите те, про що пишеш, потім потрібно навчитися писати. 

На те й інше витрачається життя.

Ернест Хемінгуей

Американський письменник і журналіст, Ернест Хемінгуей зумів отримати небачену популярність, стати лауреатом Пулітцерівської премії 1953 року, лауреатом Нобелівської премії з літератури 1954 року і закарбувати своє ім’я у списку найкращих літераторів XX століття.

Він здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю.

Його лаконічний і насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 "Хемінгуей" (лат. Hemingway). 

За своє життя Ернест Міллер Хемінгуей написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, до яких належать 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, було опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.

Твори Ернеста Хемінгуея - сильні мотиватори до життя, наповненого сенсом, до гостроти почуттів і емоцій, оспівують справжнього чоловіка. Тільки такому вдасться підкорити урагани і вийти сухим з води. Головний герой завжди сильна, мужня і вольова людина, яка не ламається під натиском стихій і негараздів. Вона не сподівається на вищі сили або допомогу інших. Людина не народжується сильною, а робить себе такою. Боротьба до останнього подиху, завзятість, уміння тримати себе у руках і не панікувати у кінці обертається для героя перемогою.

Персонажі письменника - це не сухі прагматики. Вони вміють любити, розчаровуватися, хвилюватися і дружити. Висока моральність, порядність - їх відмінні риси. А образ жінки, навпаки, ніжний, по-материнськи турботливий, по-дитячому наївний.

Незважаючи на складнощі й негаразди, письменник звертається до читача з проханням вистояти, здолати.

Хоча сам він не зміг подолати виклики часу і покінчив життя самогубством, його роботи викликають захоплення і підштовхують до дій.

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс (передмістя Чикаго) у культурній, забезпеченій родині. Його батько був лікарем за професією й етнографом-аматором за уподобаннями, а мати займалася вихованням дітей. З дитинства батько прищеплював синові любов до природи, мріяв, що син піде по його стопах і вивчатиме природознавство з медициною. Мати майбутнього письменника, аматорка музики й живопису, яка колись навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, наполягала на заняттях музикою і навіть змушувала його співати в церковному хорі. Як він сам пізніше зазначав, «музичного таланту у нього зовсім не було», але любов до гарної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя.  

У 12 років хлопчик отримав у подарунок від дідуся однозарядну рушницю, про що запам’ятав на все життя. Дружба між Ернестом і дідусем зміцнилася, і він часто згадував його у своїх творах. Відтоді полювання було головною пристрастю хлопчика. Крім цього, він був хорошим спортсменом, займався футболом і боксом.

Дебют Ернеста, як письменника, відбувся ще у шкільні роки. 

Ок-Паркська середня школа, де Хемінгуей отримав середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. Майбутній письменник із вдячністю згадував своїх викладачів рідної мови та літератури, а шкільна газета "Трапеція" і шкільний журнал "Скрижаль" дали йому можливість спробувати свої сили в літературі.

Після закінчення школи Хемінгуей вирішив не продовжувати навчання, як того вимагали його батьки, а переїхав до дядька у Канзас-сіті, де влаштувався репортером у невеличку газету і практично щодня зустрічався із грабіжниками, вбивцями, волоцюгами, наркоманами, повіями. Саме під час роботи у поліційній газеті сформувався його стиль письма.

Коли США оголосили, що вступають у Першу світову війну, 19-ти річний юнак вирішив добровольцем піти на фронт. Воював він на Італійському фронті, у складі транспортного корпусу, в одному з санітарних загонів. У 1918 році Ернест потрапляє під мінометний вогонь та отримує багато осколкових поранень. Після виходу зі шпиталю Хемінгуей був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю «За доблесть» - другою за значенням військовою нагородою.

У 1919 році, 21 січня, Хемінгуей повертається додому до Сполучених Штатів в ореолі героя, одним з перших поранених, одним з перших нагороджених. 

Про нього пишуть всі американські газети як про першого американця, що отримав поранення на італійському фронті й повернувся додому живим. Майже рік він живе із сім’єю, лікуючи рани, а згодом переїжджає до Канади, де повертається до роботи журналістом. 

Як не дивно, творчий шлях цього відомого американського письменника почався у Парижі.

У 1921 році Ернест Хемінгуей одружується з Елізабет Хедлі Річардсон і разом з нею перебирається до Франції, де знайомиться з письменниками, художниками, музикантами й сам починає активніше займатися творчістю.

Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Хемінгуей багато подорожував Європою: як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Туреччині. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його.

Для будь-якого письменника важливо визначити своє місце у світі. Хемінгуею в цьому допомогла греко-турецька війна, звідки він у 1922 році як військовий журналіст посилав свої кореспонденції. Колишній фронтовик побачив війну зовсім іншими очима, що визначило його громадську позицію: «писати нещадну правду про життя».

Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник «Три оповідання і десять віршів» (1923). Відтоді він вирішує «покінчити з журналістикою», бо, за особистим зізнанням, «телеграфний стиль репортажу став затягувати його».

У Парижі відбулася публікація перших шести віршів автора і його першої збірки прози - «У наш час» (1925). Остання вміщує три оповідання Е. Хемінгуея, які у подальшому лягли в основу кращих романів автора.

У Парижі до нього прийшов і перший письменницький успіх після написання роману «Фієста. І сонце сходить» (1926).

Ще один з перших важливих романів - «Прощавай, зброя!» (1929). У ньому письменник відобразив біль і страх, заподіяні війною. Твір відрізняється максимально докладними описами бойових подій, паралельно з якими автор оголює перед читачами молоду, недосвідчену, але разом з цим мужню душу звичайного солдата. Усе це викликає у читача відчуття повної присутності.

Але вже у 1930 році Хемінгуей повертається до США, де поселяється у Флориді, купує собі яхту і багато плаває, рибалить і, звісно, пише. Саме у Флориді до нього прийшла слава. Усе, що виходить з під його пера, одразу публікується і швидко зникає з полиць магазинів. Згодом автор на деякий час перебирається до Африки, аби спробувати свої сили у сафарі, але навіть там він не припиняє писати: у 1935 році виходять в світ книги «Смерть після полудня» та «Зелені пагорби Африки». А у 1936 році публікується новела «Сніги Кіліманджаро».

У 1937-1938 роках письменник тричі виїздив в Іспанію. Ризикуючи життям, побував на найнебезпечніших ділянках фронту, написав серію репортажів, статей та оповідань (роман «Мати чи не мати», 1937; збірка новел «П’ята колона», 1938).

Свої враження від громадянської війни в Іспанії Хемінгуей втілив у епічному полотні «По кому подзвін» (1939-1940), в якому виразно звучить пересторога людству напередодні смертельного двобію з фашизмом. Не можна не співчувати персонажам твору. Головний герой - молодий партизан, відправлений у тил, щоб підірвати міст і запобігти підходу ворожих підкріплень. Описані події займають усього кілька днів, але за цей час читач разом з героєм проживає ціле життя. 

Після цього роману письменник «відчув необхідність у творчій перерві», деякі критики навіть вважали, що Хемінгуей, як письменник, «вичерпався».

Під час Другої світової війни автор тривалий час мешкав у Лондоні, де працював кореспондентом у місцевій газеті, як кореспондент брав участь у воєнних діях при відкритті другого фронту. А після війни він переїхав на Кубу, де продовжив свою літературну діяльність.

У 1951 році публікується повість «Старий і море» - одна з найбільш філософських і медитативних книг автора, що оспівує силу людського характеру і духу. Сторінка за сторінкою читач разом з головним героєм занурюється у боротьбу з силами природи та власними сумнівами. Головний герой - старий рибалка, на гачок якого одного дня потрапляє величезний морський хижак. І протягом наступних днів між людиною і рибою розвивається смертельне протистояння.

У 1953 році за цю повість письменник отримує Пулітцерівську премію «за кращий прозовий твір року». Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури в 1954 році.

Наступні роки свого життя Хемінгуей багато мандрує (Іспанія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі - в країні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни.

Останнім завершеним твором великого Хемінгуея стала книга спогадів "Свято, яке завжди з тобою" (1957-1960, опублікована 1964), що розкриває своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 20-х років. Задум цієї автобіографічної книги виник, коли в одному з паризьких готелів, де колись він жив, письменник натрапив на валізу зі старими, забутими рукописами, які являли собою нариси автобіографічного змісту. Цей різноманітний і різножанровий матеріал допоміг автору відтворити у пам’яті те, що було у його житті. «Свято, яке завжди з тобою» - книга про улюблене місто Париж, про його бульвари та вулиці, затишні кафе, про прекрасне минуле. Ця книга - правдива й яскрава -  розповідає про багатьох видатних людей, з якими доводилося зустрічатися, спілкуватися, товаришувати письменнику, й про нього самого.

У 1960 році письменник повертається до США та оселяється в місті Кетчум (Айдахо, США).

В останні роки життя Хемінгуей, зовні веселий та активний, впадає в депресію. Йому здавалося, що за ним усюди слідують агенти ФБР і що всюди розставлені жучки, телефони прослуховуються, пошта прочитується, банківський рахунок постійно перевіряється. Він міг прийняти випадкових перехожих за агентів. Через параною, кілька разів він робить невдалі спроби покінчити життя самогубством, навіть перебуває деякий час у психлікарні (після 13 сеансів «лікування» електрошоковою терапією він втрачає пам'ять і здатність писати).

Вранці 2 липня 1961 року, після виписки з лікарні, він застрелився з улюбленої рушниці, яку йому подарував дідусь на дванадцятий рік народження. По собі він не залишив жодної посмертної записки.

На могилі Хемінгуея написано: «Найбільше в житті він любив осінь. Жовті теплі осінні листочки, що пливуть по річці на спинах форелі, а зверху синє безвітряне небо. Тепер він буде частиною всього цього назавжди».

Використані матеріали:

26.08.2025

Інші новини

Зараз на сайті

На сайті 108 гостей та 0 користувачів

Всі права захищено © ЦМБ ім. В. Земляка 2021р. Офіційний сайт