Вже одинадцятий рік в Україні триває війна, два з половиною з яких – повномасштабна. Війна, яка торкнулася і ще багато-багато часу торкатиметься кожного українця. Війна, яку розв’язали дорослі та яка зруйнувала світ дітей. Світ, в якому життя колись було мирним, спокійним, веселим, радісним та безтурботним. А нині наповнилося повітряними тривогами, вибухами, бомбосховищами та вимушеною зміною місця проживання. І як би батькам не хотілося, щоб війна не торкнулася дітей, вона стала невід’ємною частиною їх життя. Адже діти на власні очі бачать війну, у них з’являються питання, відповіді на які отримати вони можуть лише у дорослих.
Про горе, втрати та смерть дорослим з дітьми говорити важко. Проте робити це необхідно, адже саме дорослі можуть пояснити дітям, чому і що саме відбувається нині, які наслідки це матиме. Саме дорослі можуть допомогти дітям здолати тривогу та страх, з допомогою дорослих діти навчаться розуміти де добро, а де зло, хто друг, а хто ворог.
Одним із способів «проживання» воєнного досвіду стає читання книг. Книг дітям і з дітьми, книг для дітей, книг про війну.
«Трагічні досвіди, які переживає суспільство, змусили нас шукати способи супроводу дітей та дорослих у травматичних обставинах. Читання та контакт із книжкою є одним із найбільш ефективних інструментів у цьому» (Таня Стус, засновниця та керівниця Простору підтримки дитячого та підліткового читання «BaraBooka»).
Якщо Вам важко підібрати слова для такого непростого спілкування з власною дитиною на тему війни, допомогти розмові та дати можливість прожити цей складний досвід зможуть книги, автори яких торкнулися цієї теми.
Книга Євгена Степаненка «Абетка війни» – одна з історій російсько-української війни, чесна й зворушлива розмова про війну і про життя для всіх: і дітей, і дорослих. Вона побудована як абетка, де кожна літера - це один із вимірів війни та миру навколо війни. У ній переплітається життя дитини в мирному місті та її тата на війні. Соля телефонує татові на фронт, пише SMS та листи, розповідає про свої справи, школу, друзів, змагання, танці, домашніх тварин, а ще ставить дитячі й недитячі питання про війну. А тато просто і чесно, а разом з тим бережно пояснює донечці все на світі.
У своїй книзі «Це тиха ніч, мій астронавте» Оксана Лущевська пише про те, як бачить війну маленька дитина, на що вона спирається та в що вірить. Це – своєрідний щоденник семирічної дівчинки, яка описує перші дні після початку повномасштабного вторгнення. Тут все одразу: мрії, турботи, страхи, розгубленість, переконання, сподівання, відчаї, радощі.
Ця війна вже має свої символи та легенди. Про деякі з них у книзі Олександра Михеда «Котик, півник, шафка» - невеликій, хоча і сумній, але світлій розповіді. Різні та наче з різних історій, але в цій книжці котик, півник і шафка об’єдналися в одній родині та розповідають про її буття. Шафку власноруч зробив дідусь, півника подарували на день народження близнюків, а котика знайшли та врятували, і тепер вони разом втілюють Надію та Віру в Перемогу й щасливе вільне майбутнє.
Мабуть немає людини, яка б не чула про пса Патрона та його роботу. Адже цей собака постійно ризикує та віддано допомагає саперам в їхній нелегкій службі, має офіційне звання пса доброї волі дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ та є володарем медалі «За віддану службу». Книга Зоряни Живки «Пес Патрон» - розповідь від першої особи: про те, ким є Патрон, скільки йому років, як відбувається процес пошуку мін і бомб, хто їх знешкоджує та чому. У ній діти можуть у доступній формі отримати відповіді на певні питання, пов’язані з цією війною.
На початку страшного для Маріуполя квітня одна з його мешканок відмовилася евакуйовуватися без домашнього півника. Літня жінка не змогла покинути свого улюбленця, але волонтерам вдалося вивезти їх обох. Ця цілком реальна подія надихнула Зоряну Живку на створення казкової історії «Півник». Її героїня - самотня старенька жінка не мала дітей. Купила вона собі курчатко. Хоча воно було сумне й слабке, але, завдяки любові та догляду жінки, виросло в красивого півника. Аж тут на місто напали вороги та його жителям загрожувала страшна смерть. Тоді в місті з'явився відважний герой Чорний козак, який пообіцяв усіх урятувати.
Зворушлива віршована книжка Володимира Чернишенка «Битва за місто» стане для батьків справжнім помічником в обговоренні із малечею найболючіших тем війни, адже вона про те, що світло переможе темряву, а зло обов'язково буде покаране. В ній - прості коротенькі віршики, які легко запам'ятовуються, та великі ілюстрації, які можна довго розглядати. Герої книжки допоможуть дітлахам побороти страх, розкажуть про нашу боротьбу, важливість згуртованості і, звичайно, про перемогу.
Нині дуже багато дітей втратили власний дім. Саме їм стане корисною книга-ілюстрація Катерини Тихозорої «Дім». Її головний герой - хлопчик, який був вимушений залишити свій дім, зруйнований через війну росії в Україні. Оповідь ведеться від імені хлопчика й описує його відчуття дорогою до безпечного місця - іншої країни. Цікавим є те, що втрату домівки авторка показала з незвичайного ракурсу. Тато пояснює дитині, що їхній дім виконував власну місію, і хоч нині його немає, спогади про нього залишаються, мандрують разом із сім'єю, а значить, залишаються з нею назавжди в серці.
Про наші мрії й страхи, силу і біль, тривоги й надії, про те, що в серці завжди є місце добру та світлу, розповідає Таня Стус у своїх "Таємних історіях маленьких і великих перемог". У кожному з 10 оповідань, які про кожного з нас - великих та малих, реальність тісно переплітається з казкою. Своїми історіями поділяться як головні герої збірки - Уляна, Святик та Лев, так і годинничок, мамин рюкзак, квітка, уламок ракети, сирена, автівка, біль, зцілення та навіть темрява.
Хоча книжка Ольги Русіної «Абрикоси зацвітають уночі» видана вже під час повномасштабного вторгнення, в ній йдеться про перше літо російсько-української війни, яка тоді мала назву АТО. Хлопчик Устим живе на лінії розмежування. У 2014-му, коли життя різко змінюється та все навколо стає небезпечним, він вчиться жити в новій реальності: із замінованими полями біля дому, рідними, що залишили свою домівку, вибухами, що час від часу змушують усіх ховатися до підвалів. Одного разу собака Устима Жменька знаходить "кустарний" безпілотник на ім'я Ел. Він загубився, розрядився і вже не пам'ятає, хто його створив і на якій він був стороні. Зате він навчився спати й так підзаряджатися. Ел літає над Донеччиною й показує читачам світ, до якого прийшла війна, "дитячими", неупередженими очима.
Багато що в цій книжці може здатися казкою, але вона про справжніх людей і про те, що життя триває попри всі перепони: війну, негаразди та страх. Адже навесні абрикоси неодмінно зацвітуть…
Крім звичних проблем дорослішання, теми толерантності, сутності посттравматичного синдрому та психологічної реабілітації дітей, які стали вимушеними свідками війни, розкриває у своєму підлітковому романі «Пси, які приручають людей» Олена Максименко. Її героїня п'ятикласниця Мирослава має три проблеми в житті: вона руда, боїться собак, її місто обстрілюють "градами". Через обстріли родина виїздить у "відносно безпечне" село. Там дівчина проводить літо, а восени повертається до рідної школи. Її новий сусід по парті - мовчазний Мирослав, який із родиною втік з окупованого Донецька. Він глибоко травмований, з його сестричкою сталася біда, тому й сторониться людей, проводячи весь свій час із собаками. Хлопець часто їх малює, а поряд із ними - чомусь і свою руду сусідку по парті. Через деякий час родина Мирослава їде далі, углиб країни. Та собак Мирослава вже не боїться.
Канікули – найулюбленіша пора учнів. Але під час війни ці канікули зовсім інші, адже вони – вимушені. Головна героїня оповідання Катерини Єгорушкіної «Мої вимушені канікули» Віра проводить вимушені канікули разом із батьками та маленьким братиком у підвалі багатоповерхівки. Тому що до Віриного міста прийшла війна, і її родина опинилася на лінії вогню. Як це - жити у підвалі? Коли, щоб здобути воду, доводиться топити сніг. А щоб зігрітися - співати пісні. Але дівчинка не падає духом, мужньо тримається і веде щоденник війни. Ідея цієї книги у авторки з’явилася тоді, коли вона сама почала шукати відповіді на питання своєї дочки про війну.
"Ми мусимо говорити з дітьми про війну. Складні теми повинні бути проговорені, інакше вони залишаться в тілі, можуть перетворитися на хвороби й передаватися як міжгенераційна травма" (Катерина Єгорушкіна).
Читайте дітям! Читайте з дітьми!
03.09.2024
O-Sense
