Свого часу велетень української літератури Максим Тадейович Рильський, говорячи про ментальні засади українства, закликав:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде…
Воно і зрозуміло: адже у мові закарбована історія народу, у мові живе його пам'ять і його безсмертна душа. Рідній мові українській присвячували свої поетичні одкровення Іван Багряний і Олександр Олесь, Володимир Сосюра і Оксана Забужко, Дмитро Павличко, Володимир Даник і багато синів і дочок України, для яких рідна мова – «пісня колискова. Мова – матері уста»! А Ліна Костенко застерігала: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Серед майстрів поетичного слова, які опікувалися проблемами рідної мови, одне із чільних місць належить Павлу Глазовому.
Він, що пережив голодомор і на очах якого померла голодною смертю молодша сестричка; він, що захищав із зброєю в руках рідну землю під час Другої світової війни; він, безкомпромісна людина, одверта і чесна, – він не міг не стати на захист українського слова. Але зробив це у повній відповідності до своєї письменницької вдачі, до свого хисту і до власної філософії життя і буття. Він створив цілу низку гуморесок про мову, в яких виступає як мудрий садівник, що викорінює бур’ян, аби рідна мова була «чистіша від сльози».
«Гумореска,– як стверджують літературознавчі довідники, – невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю».
Та художня палітра Павла Глазового у гуморесках значно ширша, ніж це визначається у таких коротких літературознавчих тлумаченнях. В його поезіях про мову взагалі не присутня «легка, жартівлива тональність». Натомість, в залежності від сюжету оповідки Павло Глазовий, використовує часто-густо іронію, як основний «будівельний матеріал» для творення підтексту художнього твору. Більш за те, для надання, так би мовити, «прихованого» дидактизму, не явної, не відвертої повчальності. В такого типу гуморесках Павло Глазовий не приховує власної позиції. Але вона, ця власна, авторська позиція, часто настільки больова, гірка, що провокує читача на власні роздуми та висновки, на власну інтерпретацію змісту гуморески.
В такому плані показовою, на наш погляд, може бути його гумореска «Наші хлопці». Не благодатна справа переказувати віршований текст, а тому наведемо гумореску повністю.
Іде вуйко Хрещатиком –
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
– А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
– Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
– Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.
Менш за все хочеться коментувати цю гумореску, в якій практично відсутній явний, відвертий дидактизм, але за гіркою іронією (україномовними у столиці виявилися два негри) відчувається біль душі і серця самого поета. Так виникає у гуморесці той емоційний підтекст, який і надає творові повчального характеру. Більш за те, гумореска набуває притчового забарвлення.
Як відомо, притча – коротка розповідь в алегоричній формі, що містить моральне повчання. Жанр притчі – один із найдавніших. Класикою його справедливо вважаються притчі біблійні. В їхній основі завжди була певна життєва ситуація, певна життєва подія, яка надавала змогу від конкретного переходити до абстрактного, від окремого – до загального.
Павло Глазовий широко використовує традиції біблійних притч, але водночас сміливо надає їм іронічного підтексту. І як результат: він створює, так би мовити, «іронічні притчі» – його художнє відкриття, його мистецький внесок в українську культуру в цілому і літературу зокрема. І особливо яскравого втілення така мистецька практика набула в гуморесках про мову. Зокрема в таких поезіях, як «Найкраща мова», «Дамочка-кияночка», «Чия мова краща», «Заморські гості», «Мова величава» тощо.
Та є у доробку Павла Глазового і такі гуморески, в яких іронія поступається місцем сатирі, гнівній і безкомпромісній. В таких замальовках поет не цурається відвертого, відкритого обнародування власної позиції. Такі гуморески (їх можна було б назвати сатиричними) відверто адресуються громадянським почуттям читачів. Авторові вже не до підтекстів, не до алегорій, не до позачасовості. Щезає і притчевість, а натомість з’являється оголена правда факту, що і визначає злободенність, впізнаваність зображуваного. Поет жорстко висміює тих, хто, прикриваючись гучною демагогічною фразою, ладен повернути історію назад, забувши про жертви, які український народ приніс на вівтар своєї незалежності. І в такому сенсі особливу роль відіграє застосування Павлом Глазовим виражальних можливостей так званої макаронічної мови. Включення в контекст гуморески механічної суміші слів чи висловів з різних мов чи переінакшення їх (у даному випадку мови руської), надає творові додаткового, гостро гротескового звучання. А тому і виникає у гуморесці ефект гомеричного сміху автора. Сміху викривального і водночас убивчого за своєю суттю.
Саме так сприймається, наприклад, сатирична гумореска Павла Глазового «Руськомовний депутат».
Коли в Радi у Верховнiй
Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні,
Що він меле й телiпа.
– Без единого Союза
Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без россии,
Неизбежно пропадем…
– Виступайте на державній! –
Із гальорки хтось гука.
– Перестаньте придираться! –
Чути з іншого кутка.
А йому ж державна мова
Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою
Разговарівал Іллiч.
Проти вищого начальства
Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало,
Те і вiн услід молов.
Не морочилась ніколи,
Твердолоба голова,
Українські чи російськi
Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови
Чи чотири, чи одна, –
Ні тiєi, нi цiєї
Вiн не знатиме й не зна.
І його не мучить совість,
І – сумління не гризе…
Тож послухайте терпляче,
Ще чого він наверзе.
– Мы от наших оппонентов
Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой
Иностранных богачей.
Потому они им служат,
Что живут за ихний счет!
Зачекаймо ще хвилинку,
Доки вiн затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
– А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам?
Ти продуктiв добру купу
Умегелюєш щодня.
Що ж у тебе – є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?
У народу від нестатків
Уривається терпець,
А у тебе на загривку
Ледь зійшовся комірець.
Ти росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?
Не тягни до росiян,
Можеш пупа надірвати,
Це ж тобi не чемодан.
В цій гуморесці домінуючими емоціями автора стають обурення і гнів. Обурення зрадницькою позицією різного роду демагогів-запроданців, які прикриваються гучними словами немов би турботою за долю країни, і гнів - праведний гнів поета, для якого воля і гідність не слова, а складові чинники його філософії і громадянської позиції. Саме тому гумореска Павла Глазового «Руськомовний депутат» набуває особливої актуальності в наш буремний, трагічний і водночас героїчний і епічний час. В час, коли Україна протистоїть ординській навалі, а її сини і дочки виборюють своє святе право на суверенність, незалежність держави. Виборюють право жити за своїми законами, розмовляти власною мовою і вибудовувати державу, яка має неповторну історичну, мистецьку і культурну пам'ять. І пам'ять мовну – оскільки саме в рідній мові живе невмируща душа неньки України і душі її вдячних і вірних дітей.
Використані джерела:
- Гуморески Глазового про мову http://surl.li/sdfio
- Гумореска. http://surl.li/sdfba
- Притча. http://surl.li/sdfbe
01.04.2024
O-Sense
