Їх назвали Небесною Сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.
11-го лютого 2015-го року, Указом Президента України №69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» в країні встановлено особливий пам’ятний день - «День Героїв Небесної Сотні», який відзначається тепер щорічно 20-го лютого.
Чому ж днем пам’яті героїв Небесної Сотні стало 20 лютого? Бо саме у цей день силові структури вперше відкрито стали застосовувати справжню зброю проти учасників революції. Рівно рік назад у Києві загинуло 67 людей, яких підступно вбивали, не даючи жодного шансу.
Сотня історій, сотня людських життів, сотня нових зірочок на українському небосхилі, сотня героїв! Ще не скоро висохнуть сльози матерів, які втратили своїх Героїв. Оплакує Героїв Небесної сотні вся українська спільнота… Ми повинні завжди пам’ятати про цих мужніх людей, які не боялись померти за Україну…Пам’ятати і розповідати про них.
Я є духовно чистокровним українцем і мене тішить те, що мене прийняв Житомир, приймає Україна, що дала мені такий духовний простір, якого я хотів би побажати всім житомирянам і всім українцям. Люди, відчуйте себе українцями, будьте українцями – це головне! Яків Зайко
У день вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні хотілося б розповісти про Якова Яковича Зайка - Героя України, про Людину з великим серцем і вічним неспокоєм в душі. Про справжнього борця й істинного революціонера, який упродовж усього життя без утоми доводив, що справедливість є, що зі злом потрібно і можна боротися. Він загинув не від кулі. Його серце зупинилося, не витримавши, коли беркутів ці в урядовому кварталі влаштували полювання на людей, забиваючи їх часто до смерті.
Він був просто мрійником – наприкінці 80-х став одним із організаторів опору "совєцькій" системі у Житомирі, він був одним із активних членів Народної Ради (опозиції в тій, першій, Верховній Раді). Він з готовністю долучався до всіх справ, які вбачав корисними для України.
Він не був наївним – добре розуміючи суть політичних процесів, завжди шукав засобів хоча б послабити можливі негативні наслідки. Він був одним з небагатьох депутатів, які за кілька днів після проголошення Незалежності України прийшли до тодішнього Голови Верховної Ради Кравчука Леоніда Макаровича з вимогою скликати позачергове засідання Верховної Ради з одним питанням порядку денного – заборони Компартії - і поклали на стіл документи. Врешті-решт відбулося засідання Президії Верховної Ради, на якому Компартія була заборонена. (Потім її тихо відновили, але тим несистемним депутатам місця в незалежній Україні не було.)
Він добре розумів мерзотні сторони життя, але відкидав їх зі свого внутрішнього світу. Він не хотів, щоб вони переповзли в оту нову, незалежну Україну, якої він прагнув.
Яків Якович був фаховим журналістом. Він висвітлював проблеми Чорнобиля, після свого депутатства підготував книгу про початки житомирського руху опору наприкінці 80-х. В останні роки свого життя допомагав Івану Степановичу Плющу у підготовці документальної книги про Пантелеймона Куліша. Останнім часом він акцентовано збирав матеріали про п’яту колону Кремля в Україні.
Він не був схожим на героя бойовиків – скромний, завжди усміхнений, ніколи не підкреслюючи свою особливу роль у дійсно історичних подіях, накульгуючи, завжди стрімко кудись мчався. Але він був героєм духу і довів це своїм життям і своєю смертю.
Вічна пам’ять Вам, Якове Яковичу, білорусу за походженням, українському патріоту.
Зі спогадів Тетяни Яхеєвої, української громадської і політичної діячки.
Серед загиблих Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції Гідності, були ще троє жителів Житомирщини:
- Олександр Балюк: мешканець села Пилиповичі Новоград-Волинського району. На Майдані стояв на охороні барикади біля Національної Музичної Академії України ім. П. І. Чайковського (Консерваторія) по вулиці Городецького. Входив до сотні «Самооборони Євромайдану». Загинув 20 лютого 2014 року від вогнепального поранення на вулиці Інститутській у Києві.
- Сергій Кемський: уродженець Керчі, який проживав у Коростені. Сергій Кемський належав до «Чорної сотні» та допомагав виносити поранених на Майдані. Загинув 20 лютого 2014 року від кулі снайпера на вулиці Інститутській у Києві. Йому було 32 роки.
- Віктор Прохорчук: родом із селища Хорошів. Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ’ям та соціальною несправедливістю. Його тіло зі слідами насильницької смерті було знайдено 18 лютого 2014 року в одному з дворів на Хрещатику.
У Житомирі на майдані імені С. П. Корольова встановлено пам’ятник Героям Небесної Сотні, де щорічно вшановують пам’ять загиблих.
Вічна пам’ять Героям Небесної Сотні.
Слава Україні!
Використані матеріали:
- https://surl.li/yreasm
- https://surl.li/jqbkfg
- Він був справжнім. Спогади про Якова Зайка. - Житомир: Полісся, 2018.- 296 с.
19.02.2025
O-Sense
