Олег Ольжич (1907-1944) народився в Житомирі у сім’ї одного з найліричніших українських поетів Олександра Олеся (Кандиби) та педагога Віри Свадковської.
Змалку Олег відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки вже вмів читати, у п’ять написав невеличку п’єсу з козацького життя на три дії і сам її обробив, добре малював, грав на фортепіано і скрипці. Батьки називали Олега «лелекою». Коли хлопчику було два роки, родина переїхала до Києва. Олег Кандиба відвідував школу в Пущі - Водиці, яка до сьогодні функціонує як навчальний заклад.
У 1923 р. Олег разом із мамою виїхав з України і в Берліні зустрівся з батьком, який ще в 1919 р. емігрував з України. Згодом родина оселилася в Празі. Олег став студентом Карлового університету, дуже швидко проявився як обдарований науковець. Захистив дисертацію на тему «Неолітична мальована кераміка Галичини». Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію.
«Захочеш і будеш» - девіз Олександра Ольжича.
І девіз був вибраний невипадково. Перш ніж стати поетом, Олег мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. Його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Він розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Десять років життя поет присвятив археології. Загалом діапазон наукової діяльності Олега Кандиби охоплював, крім археології, історію, культуру, етнографію, літературу, історію мистецтва. Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції з археології у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем.
Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.
Євген Коновалець із прибічниками не згодні були йти за модою, вони хотіли втілювати ті ідеї, які будуть вічними завжди, – будувати вільну Україну. Як пізніше писав Юрій Липа у праці «Призначення України»: «Нерозумно було б шукати української ідеї серед ідей, що йдуть за чужою модою з Заходу». Саме ця меншість стала прикладом для покоління Олега Ольжича. Тому коли Євген Коновалець 3 лютого 1929 року заснував Організацію українських націоналістів, 22 - річний Олег долучився до її діяльності.
Як член ОУН, поет у 1938 році брав участь у проголошенні Карпатської України, а після її розгрому вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами. Потрапив у полон, деякий час перебував у концентраційному таборі, звідки дивом врятувався завдяки клопотанню угорських вчених.
Олег Кандиба займався художньою творчістю, дібравши собі літературний псевдонім Ольжич, тобто син Олега, київського князя, який згадується в літописах як «Ольг». Цей псевдонім говорить про те, що Олег завжди відчував себе українцем. Під літературним псевдонімом - Ольжич - на початку 30 - х років Кандиба молодший починає писати вірші та прозу. Першим друкованим твором Ольжича стала дитяча оповідь «Рудько» (1928). У своїх листах Олександр Олесь називав сина «довгоногим Лелеченькою». Псевдонімом Лелека Олег Кандиба підписував свої перші твори: 1935 р. Львів - збірка «Рінь», 1940 р. Прага - збірка «Вежі». Поет вважав, що самостійну незалежну Україну можна побудувати завдяки культурі. Він розробляв стратегію, як донести культуру в кожну хату.
Під час Другої світової війни Ольжич переїхав до Києва, де заснував газету ОУН «Українське слово» та очолив Комісію державного планування для майбутньої Української держави. В жовтні 1941 року виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змусили Олега переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Друзі називали її Калинкою. Влітку 1943 року уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо. Це робилося, аби уберегти Катерину від переслідувань за політичну діяльність чоловіка.
Гестапо заарештувало Ольжича 25 травня 1944 року на квартирі у Львові. Його відправили в концтабір Заксенхаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь - якого окупанта били і будемо бити!». Помер в ніч на 10 червня від тортур на черговому допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц.
Вже після його смерті, 31 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.
До своїх поезій Олег Ольжич ставився з високим трепетом, ретельно добирав їх для цілісності збірки.
Збірки Олега Ольжича "Рінь", "Вежі", "Підзамчя" абсолютно різні і за формою, і за змістом. Друга й остання прижиттєва книга поета "Вежі" відрізняється від інших збірок тим, що має гостру ідейно-політичну скерованість. Книга "Вежі" складається з двох ліричних поем: "Городок. 1932" і "Незнаному Воякові".
Олег Ольжич був не тільки вченим, поетом, але й полум’яним публіцистом. Його праці про освіту і виховання, літературознавство, культуру сповнені вболіванням за долю нашої духовності і самосвідомості. У поезії Олега Ольжича з новою силою зазвучали заповіти Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки про роль поета і його пророчого слова в піднесенні суспільної свідомості. Створюючи героїчний тип сильної людини, героя - трагіка, героя - оптиміста, поет вірив у їхню незбагненну силу, високі потенційні можливості у боротьбі за національне відродження і українську державність.
Таких, як Олег Кандиба, виросло ціле покоління. Того - таки 1907 року – 30 червня – народився Роман Шухевич, 1 січня 1909 року – Степан Бандера, 8 липня 1906 року – Олена Теліга. Це когорта рішучих ідеалістів, вихованих на подвигах і помилках попереднього покоління.
Із творів Олега Ольжича
…Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій.
(«Нащо слова? Ми діло несемо»)
…Захочеш – і будеш
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям
Як з тілом смертельника крила.
(«Захочеш – і будеш» грудень, 1932)
…Дванадцять літ кривавилась земля
І сціпеніла, ствердла на каміння.
І застелило спалені поля
Непокориме покоління.
(Брати)
На батьківщині поета в Житомирі шанують славного земляка. Його ім’ям названо вулицю, встановлений перший на Україні пам’ятник видатному поету, політичному діячу Олегу Ольжичу. Його ім'я носить Обласна Наукова бібліотека та встановлена меморіальна дошка.
Використані джерела :
1. Відейко М.0. Кот С.І. Наукова спадщина Олега Ольжича.-К.:Наш час, 2008.-239 с.
2. Коломієць Р. Г. Олег Ольжич.- Харків: ЛА «Час читати»,2021.-125 с.
3. Письменники Житомирщини. Книга 1.-Видавець ПП Пасічник М. П.,2010.-428 с.
4. Костриця М., Кондратюк Р. Велет духу.Ольжич і Житомирщина
Ці книги бажаючі можуть знайти на полицях бібліотек міста Житомира.
07.06.2024
O-Sense
