«Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту»
Один із найосвіченіших людей Київської Русі преподобний Нестор був ченцем Києво-Печерської лаври. Саме там він написав твір усього свого життя – літописну «Повість временних літ», що й досі є пам’яткою великої мудрості наших пращурів. Цікаво, що за часів, коли давньоруська література лише зароджувалася і кількість писемних людей у країні налічувалася в кращому разі десятками, преподобний Нестор написав свої крилаті слова: «Велика буває користь від навчання книжного, книжки показують і навчають нас шляху до покаяння, бо від книжкових слів здобуваємо мудрість і помірність. Це річки, що наповнюють всесвіт, від яких точиться мудрість. У книжках є безмірна глибина, ними тішимося у часи суму, вони є шорами помірності. Якщо старанно пошукаєш у книжках мудрості, то знайдеш велику користь для своєї душі, оскільки той, хто читає книжки, розмовляє з Богом або святими мужами».
Культура Київської Русі подібна до міфічного птаха фенікса – протягом чотирьох століть із часу хрещення східних слов’ян вона багато разів була на межі повного знищення, але відроджувалася знову й знову.
Писемність з’явилася на Русі ще в 10 столітті, а з прийняттям християнства руські князівства зазнали потужного культурного впливу Візантії. Із цього часу всі найбільш видатні явища давньоруської культури були пов’язані з церквою, християнськими цінностями та мораллю. Сюди належать не тільки літописні, житійні, повчальні літературні пам’ятники, але й зодчество, іконопис, духовна музика. В ХІ-ХІІІ століттях на Русі існував справній культ книги.
До цього часу належить поява ряду видатних діячів, письменників і мислителів, чиї твори навіки ввійшли в золотий фонд загальнослов’янської та світової культури, стали основою подальшого розвитку культури українського народу.
Літописи почали створюватися на Русі ще в роки правління Володимира Великого. Але найвідомішим пам’ятником давньоруської історичної думки залишається «Повість минулих літ», автором якої вважається монах-літописець, один із найосвіченіших людей епохи Нестор Печерський.
"Повість временних літ" написана церковнослов'янською мовою - літературною мовою того часу. За словами професора Василя Яременка, «У літописі Нестора немає жодного російського слова… а українська лексика ллється суцільним потоком».
Адже в тексті міститься величезна кількість слів з української розмовної мови тисячолітньої української Русі:
«Мова Нестора має значні сліди українського мовлення, – зазначає Василь Яременко і звертає увагу, що «Повість врем’яних літ» – це не просто пам’ятка української писемності… вона має стати букварем нашої національної свідомості».
Він написав не тільки чудовий літопис, а й багато пам'яток духовної літератури, в тому числі про заснування Києво-Печерської лаври та багату інформацію про перших ченців Київської Русі, наприклад, житія святих князів-мучеників Бориса і Гліба та преподобного Феодосія Печерського.
Нестор народився в Києві. Про перші роки його життя немає ніяких відомостей. Відомо лише, що юнак вступив до Києво-Печерської лаври послушником у віці 17 років і був прийнятий самим засновником монастиря, преподобним Феодосієм. Юнак незабаром перевершив багатьох відомих печерських старців своєю зосередженістю на молитві та старанністю у справах віри і був визнаний гідним сану ієродиякона після постригу в ченці. Основою «послушністю» Нестора в монастирі стала книжкова справа, а створена ним перша редакція «Повість минулих літ» (близько 1113 року, оригінал до нас не дійшов) є основним джерелом історичної інформації про Давню Русь. Яке і дотепер залишається головним джерелом історичних відомостей про Давню Русь.
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити» – цими словами починається літопис. Автору вдається показати історію нашої країни в ширшому контексті світових подій, і вчені стверджують, що в середньовічній історії немає прикладу, який можна порівняти з літописом Нестора.
Напередодні своєї кончини великий літописець заповідав продовжити свою справу печерським монахам. Його наступниками стали ігумен Сильвестр, котрий надав сучасного вигляду «Повісті минулих літ», ігумен Мойсей Видубицький, котрий продовжив літопис до 1200 року, і, нарешті, ігумен Лаврентій, котрий створив у 1377 році найдавніший із тих, що дійшли до наших часів, літописний звід, до якого було повністю включено «Повість минулих літ». Нині цей звід називають «Лаврентіївським літописом».
Кожен, хто цікавиться історією країни та її тисячолітньою традицією спілкування і відтворення її у слові, повинен знати про цю найдавнішу літературну пам'ятку. Адже вона є не лише цінним джерелом історії Київської Русі, а й видатним літературним твором, своєрідною хрестоматією, збірником епічних пісень, легенд та переказів, в яких розповідається про далеке минуле нашого народу.
Похований Нестор у Києво-Печерській Лаврі. Пам'ятник київському літописцю розташований у невеликому сквері, неподалік від Києво-Печерської лаври.
Використані джерела:
- http://surl.li/qezdel
- Потоцький, В. П. 500 найцікавіших питань та відповідей про найвидатніших людей України. – Харків: ВД «Школа», 2009. – 112 с.
- Клімов, А. А. Україна. 101 видатна постать.- Х.: Веста, 2009. – 64 с.
- http://gazetaslovo.com.ua/litopys-nestora-bez-zhodnogo-rosijskogo-slova/
07.11.2024
O-Sense
