Через багато десятиліть із забуття повертається безліч імен письменників національної культури, які робили все для процвітання своєї країни ⎯ України, але визнання і слава до них прийшла тільки після їх смерті. Поряд з іменами І. Огієнка, М. С. Грушевського, О. Ольжича повернулося до рідної домівки ще одне ім’я її видатного сина ⎯ Івана Адріяновича Фещенка-Чопівського.
І. А. Фещенко-Чопівський (1884–1952) ⎯ визначний металознавець і громадський діяч України, родом із містечка Чуднова неподалік від Житомира. Народився в родині начальника місцевої пошти. Родовід його походив із селища Чоповичі Малинського району. Про це засвідчує його подвійне прізвище. У Чуднові Іван закінчив двокласну народну школу, а у серпні 1893 року поступив у підготовчий клас Першої Житомирської класичної гімназії.
На фото: Перша Житомирська класична гімназія
Вимоги до навчання тут були дуже високі і тому навчання давалось важко, зате якість одержаних знань була дуже високою. Не випадково, що чимало випускників гімназії пізніше стали всесвітньовідомими постатями. Після смерті батька в 1890 році мати з молодшою сестрою Івана Олександрою переселяється в Житомир, щоб матеріально підтримати мати та молодшу сестру ⎯ ученицю Маріїнської гімназії, ⎯ Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував своє навчання. По закінченні у 1903 р. Житомирської гімназії вступає до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога – цукроварника.
На фото: Київський політехнічний інститут
Та події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський іде практикувати на Андрушівську цукроварню Терещенків.
На фото: Андрушівська цукроварня Терещенків
Коли ж весною 1906 року інститут було знову відкрито, щасливий випадок різко змінив долю юнака. Трапилося це під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я. Захоплений величчю металургійного процесу, Фещенко-Чопівський залишає хімію і пов’язує свої наукові інтереси з металургією. Його підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський, у якого Іван після закінчення інституту став працювати асистентом на кафедрі.
З відкриттям Київської "Просвіти" в 1906 році започаткувалася громадсько-політична діяльність Фещенка-Чопівського і це сприяло зближенню його з видатними українськими діячами того часу.
В 1908 р., виконавши дипломну роботу з термічної обробки та дипломний проект мартенівської фабрики в Київській політехніці, Іван Фещенко-Чопівський стажувався на заводах України і за кордоном. У 1909 р. отримав посаду старшого асистента при кафедрі металургії. Наукові досліди вчений присвячує цементації заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
У 1910 р. І. А Фещенко-Чопівський відвідав Міжнародну виставку в Брюсселі, Міжнародний конгрес з металургії в Дюссельдорфі, Лондон, Шеффілд і через Львів повернувся до Києва.
У 1913 р. за кошти Міністерства Промислу і Торгівлі його відправляють в Німеччину на дворічне стажування в лабораторії відомих металографа Обергофера та металурга проф. Сімерсбаха.
Перша світова війна застала вченого в Німеччині, де він стажувався. Після повернення до Києва він стає співробітником Воєнно-промислового комітету, займаючись питаннями розподілу палива й металів в умовах воєнного стану. Зібрані під час поїздок по Україні матеріали були використані для написання першої україномовної "Економічної географії" для середніх шкіл", а також праць "Природні багатства України" і "Цукрова промисловість України".
У вирі революційних перетворень Фещенко-Чопівський став членом Українського уряду, очолюваного М. Грушевським. З початком революційних подій Фещенко-Чопівський поринає у політичну діяльність. В уряді В. Винниченка він отримує портфель міністра промисловості, активно виступає за проголошення самостійної, незалежної Української Народної республіки. Ці дії уряду були закріплені Четвертим Універсалом у січні 1918 року. В кабінеті нового прем’єра Всеволода Голубовича Фещенко-Чопівський посідає пост міністра торгівлі й промисловості. Цю ж посаду він займав і після утворення Директорії в листопаді 1918 року. У 1919 р. Іван Адріянович ⎯ міністр народного господарства, заступник прем’єр-міністра УНР. Після падіння Директорії Фещенко-Чопівський у 1920 р. Іван Адріянович стає головою Української економічної комісії, дипломатом УНР в Румунії, який відповідає за забезпечення матеріальних потреб армії Директорії. У 1921 р. емігрує в Польщу, де поринає в наукову працю.
Виходить у світ книга Фещенка–Чопівського - перша україномовна двотомна “Економічна географія для середніх шкіл”, присвячена його вчителю ⎯ Михайлу Сергійовичу Грушевському.
В 1922 році його запрошують до Кракова в Гірничу академію для організації відділу металургії.
Активно включався І. Фещенко-Чопівський в громадське життя Кракова. В місцевій “Просвіті” виступав з доповідями національно-патріотичного спрямування. Для молодих техніків започаткував “Свято української техніки”, яке в 30-х роках відбувалося щорічно в день опікунки гірників Святої Варвари. У період так званої “українізації Радянської України” відновив зв’язки з давніми колегами рідної Київської політехніки, харківським “Науково-технічним Вісником”. Зустрічався з харківською делегацією на ІІ з’їзді українських інженерів у Львові (1926 р.).
У 1927 році він складає екзамен на звання доктора технічних наук. З 1928 р. був також науковим дорадником, керівником дослідницької лабораторії металургійного заводу “Байльдон” у Катовицях. Протягом 1930-1936 років випускає три томи фундаментальної праці "Металознавство" на матеріалах власних досліджень.
У 1931 р. пише дисертацію “Бляхи парових котлів” на ступінь доктора наук. Від 1933 р. - член-кореспондент польської Академії технічних наук. Був дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, Товариств металургів і механіків Польщі, металургів Німеччини. І. Фещенко-Чопівський, як справжній патріот своєї країни завжди переживав, що плоди його праці збирає не українська, а польська наука, тому свої наукові праці підписував завжди українським “Іван”, а не “Ян”, що багатьма в Польщі сприймалося негативно, як прояв українського націоналізму. Вченого обирають членом науково-технічних товариств у Німеччині, Англії та США, членом-кореспондентом Польської академії наук, його нагороджують Золотим хрестом за заслуги.
Мріючи повернутися остаточно в Україну, Фещенко-Чопівський у 1937 р. придбав маєток Юркове на Крем’янеччині, який захоплено облаштовував, та каменицю у Львові, в якій родині мешкати не вдалося, тому що почалася війна. В роки німецької окупації Польщі наукова діяльність вченого практично припинилась.
Коли Радянська армія визволила Польщу, вченого було заарештовано і засуджено до 15 років заслання в один із таборів "Беломорстроя" в Карелії. Але і там, у таборі Вяртсиля, І. Фещенко-Чопівський працював за своїм фахом: офіційно – лаборантом, неофіційно ⎯ головним консультантом по налагодженню роботи металургійного заводу. Тяжко хворий і виснажений, морально підтримував і навчав молодих українських в’язнів сумління. Сивочолий Іван Адріянович мав незаперечний авторитет. У нього просили поради, як у батька. І як рідній людині намагалися полегшити умови існування: принести ліки,дістати цукру або печива.
2 вересня 1952 року на 78 році життя Іван Андріянович Фещенко-Чопівський завершив життя, зберігаючи до останку палку любов до рідного краю ⎯ України, залишився її вірним і відданим сином. Ім’я Івана Фещенка-Чопівського належить до тих імен, якими Україна мала б гордитися, бо він мріяв про незалежну, процвітаючу країну ⎯ Україну, вірив у краще життя своїх співвітчизників.
Наукові праці Івана Адріяновича Фещенко-Чопівського є безцінним скарбом для майбутніх поколінь, він є автором понад 140 наукових праць, у тому числі 23 монографій, опублікованих не тільки українською, а й німецькою, англійською, польською мовами.
Україна не забула свого славного сина. Після тривалих пошуків в республіці Комі відшукано могилу Фещенка-Чопівського. Згідно із рішенням міськвиконкому одну із вулиць Житомира перейменовано на вул. ім. Фещенка-Чопівського, а на будинку цієї вулиці відкрито пам’ятну дошку.
Про видатного українського вченого-металознавця та громадського діяча, політика Івана Адріяновича Фещенка–Чопівського можна прочитати в книзі І. Фещенко–Чопівський «Хроніка мого життя», яка знаходиться у фонді бібліотеки – філіалу № 11 КЗ «Міські публічні бібліотеки» ЖМР (вул. Клосовського, 10). За доби УНР і Директорії І. Фещенко-Чопівський входив до цих українських урядів, згодом брав участь в національно-визвольному русі в еміграції. Книга має значну історичну та пізнавальну вартість. Автор спогадів багато уваги приділяє основам моральності і порядності. Як зазначає Валерій Шевчук, "Хроніка мого життя" - це "документ, пропущений через "я" людини неординарної, чесної, щиро відданій національній ідеї... Спогади Фещенка-Чопівського написано стислим, строгим, лапідарним стилем, відчутно, що їх написала людина точних наук, але вони зберігають живу емоційну настроєність...".
19.01.2024
O-Sense
