ДЕНЬ СВЯТОГО КОНОНА

На Лівобережжі селяни вважають святого Конона (1) покровителем коней. Колишній селянин з Харківщини (2) розповідає таке:

«Колись, як ще колгоспів не було і люди жили нормально, то — не те, щоб дуже святкували, а так: ті, що кохалися в конях, збиралися та йшли в шинок і там пили горілку за святого Конона, щоб коні брикали. Розповідали тоді багато всякого. Чув я тоді від людей, що святий Конон був усім конюхам конюх: коні у нього були такі, що самого святого Іллю в огняній колісниці по небесному мосту возив. Як гримить, то мої тато, було, кажуть: «Чуєш, то святий Ілля по небесному мосту калачі везе, а кіньми править святий Конон!»

П’ючи за святого Конона в шинку, впиватися не годилось, бо «хто нап’ється п’яним, того коні поносять», — говорили селяни.

В день святого Конона селяни, бувало, чіпляють у стайні до бантини застрілену сороку — «Щоб домовик коней не мучив». Віра в існування домовика була колись поширена по всій Україні. Домовик в уявленні народу — це добрий дух дому: «він дім зберігає».

«...Часом домовик дає про себе знати: стукає, гуркотить по закутках, товчеться на горищі... Найбільше він господарює в стайні біля коней: котрого коня полюбить, тому вночі гриву заплітає, пестить його. А якщо не злюбить домовик коня — біда тому коневі: їздить ним, ганяє його. Ранком аж мило на коневі, ніби сто верств пробіг. А щоб не їздив домовик конем і щоб не мучив його, колись господарі цапів у стайнях тримали або чіпляли застрілену сороку до бантини над кіньми, щоб він на цапові або сороці їздив, а коня не зачіпав».

«...Колись моя бабця — царство їй небесне — на Єфрема Сирина (3) на ніч горня з кашею ставила на запічку для домовика: «Хай, — було, каже, — живиться та хати глядить!» А на Івана Ліствичника (4) кропила стара свяченою водою горище над хатою і стайню, де коні стояли, щоб домовик не бешкетував, бо як розбешкетується, то може хату завалити».

______________

• (1) 18-го березня за новим стилем.
• (2) С. Я-ко, тепер емігрант, робітник на фармі. Людина вже літня.
• (3) Препод. Єфрема Сирина — 28 січня за старим стилем або 10 лютого за новим.
• (4) Препод. Івана Ліствичника 30 березня за старим стилем, або 12 квітня за новим.

«...А як переїжджали в нову хату, то баба й домовика з собою взяла. В новий горщик жарину поклала, сухих кизяків трохи, щоб чад був, і всі кутки й закутки в хаті і в стайні обійшла та обкурила, шептала щось... Шкода їй було розлучатися, бо — казала вона — домовик був добрий». (1)

Отже, домовики бували і добрі, і злі...

______________

• (1) З оповідань Свирида Галушки. Про домовика див. у М. Номиса: «Укр. приказки, прислівъя и таке инше», стор. 263.

Використані матеріали:

• Олекса Воропай "Звичаї нашого народу" Етнографічний нарис

18.03.2025