Комплекс вбрання на Поліссі вирізнявся своєрідним колоритом. У ньому переважав білий колір, що становить давню загальнословянську традицію. Використовували також червоний, чорний і низку природних тонів льону та вовни.

Чоловічий поліський стрій приваблює суворою красою, у ньому відсутні багатокольорність, декор виразний, але стриманий. У Чернігівському Поліссі полотняні білі сорочки вишивали на комірі, манжетах, манишці білими або червоними й чорними нитками. У північних районах Полісся нижню частину сорочки декорували червоною смугою. У північно-західних районах, на пограниччі з білоруським Поліссям, сорочки прикрашали тканими смугами на плечах, іноді поперечні смужки компонували на грудях, що нагадує матроску моряків. Такий декор відомий тільки на Поліссі. Характерно, що сорочку носили поверх штанів і підперезували вузьким шкіряним поясом або вовняним шнуром. У північних районах Полісся надавали перевагу штанам з вузьким кроєм штанини. У південних районах сорочку заправляли в штани, які за кроєм подібні до шароварів. Стрій на цій території обємний. Чоловічі свити майже не декорували. Іноді тканиною оздоблювали манжети й лацкани. Взимку носили білий або коричневий кожух. Верхній одяг підперезували шкіряним або вовняним поясом, переважно червоним.Парубки надавали перевагу зеленим поясам, а старші чоловіки – чорним і білим. Характерна ознака поліщука – шкіряна торбина біля пояса, яку називали калитою. Взувалися в личаки, постоди, а на свято - у чоботи. Головні убори носили такі: шапка битого сукна, суконна шапка з чотирикутним верхом – рогатівка, шоломок, смушева шапка; влітку – солом’яний капелюх. Сукняний шоломок оздоблювали довкола тулії кольоровим шнуром і вовняними кульками.
Жіночий поліський стрій вирізнявся тим, що його декорували різними техніками ткання, вишивання менш поширене. Жіночі поліські уставкові сорочки прикрашали червоним тканим орнаментом. Якщо використовували вишивку, то виконували її білими нитками, інколи з вкрапленням червоних і чорних. Білими нитками вишивали сорочки також у Сарненському та Володимирецькому районах. Характерною ознакою жіночого комплексу вбрання був полотняний одяг. У західних районах поясний одяг шили з білого лляного полотна, прикрашеного впоперек червоними перебірними стрічками. Таку спідницю носили із запаскою, декорованою тканням, як і спідниця. Святкову спідницю (літник) виготовляли з домотаної вовняної тканини у повздовжні тоненькі стрічки. У центральних районах таку тканину ткали у клітини переважно холодних вишнево-червоних тонів, із вкрапленням зеленої, білої барв. Пошиту з такої тканини спідницю називали “сандарак". До нього одягали килимову запаску, оздоблену квітковим орнаментом, мотивом “дерева життя" або вільно розкиданими геометризованими елементами.
Вирізняєтья колоритом поясний одяг Камінь-Каширського району. Спідницю та фартух ткали із білих і сірих ниток. У ХІХ ст. поясний одяг східного й південних районів Центрального Полісся включав плахту. Верхній одяг - свити, оздоблювали кольоровими шнурами, а в західних регіонх Полісся - ще й кольоровою тканиною та вовняними кульками-бубляхами.
Колоритно виглядала дівчина або жінка в білому або червоному вишитому кожусі, червоних чобітках і великій квітчатій хустці. Декоративним акцентом на вбранні виступала крайка.

Джерело: "Українське народне вбрання". Стельмащук Г.Г.

 

До Дня вишиванки ЛІТтера підготувала українські прислів’я та приказки про одяг.

Борода - честь, а вуса і в кота єсть.

Не все те золото, що блищить.

Добрий мед усім, та ложка дьогтю в нім.

Вбери пенька - буде за панка.

І цариця - ворона, коли спаде корона.

Видно пана по чоботях.

Шануй одежу вдома, а вона тебе в людях.

Гарно будяк цвіте, та ніхто квіток не рве.

Жупан для зустрічей, розум для прощання.

 

Джерело: "Популярні українські прислів'я та приказки". Валентин Северинюк.

 

21.05.2020